Статті‎ > ‎

Впритул до супергероїв: «KyivComicCon2019»

Впритул до супергероїв: «KyivComicCon 2019»


У перші вихідні літа в столиці відгримів фестиваль «Kyiv Comic Con». Вже традиційно там можна було послухати лекції про комікси і фантастику, порубатися в відеоігри, пограти в настолки, затаритися тематичним мерчем, побачити першими нові кадри із вітчизняних фільмів та мультфільмів і, звісно, сфоткатися з косплеєрами (або самим побути косплеєром).

На відміну від «Книжкового Арсеналу», де не було жодного зарубіжного фантаста, на Київ Комік Коні можна було поспілкуватися одразу з двома – Анною Каньтох і Робертом Веґнером (до речі, з паном Веґнером ми зробили маленьке інтерв’ю для наступного Альманаху). А ще фестиваль відвідав харизматичний серб Предгар Бєлац, що 15 років тому знявся у «Гаррі Поттері», але й досі може здивувати цікавезними історіями з закулісся. Зустріч із ним стала для нас одним із найяскравіших вражень з фестивалю.

Загалом, на цьогорічному Київ Комік Коні була доволі насичена програма (анонси нових коміксів від «Рідної мови» - це взагалі окреме свято). Ми провели там обидва дні, і склалося враження, що у неділю народу було навіть більше, ніж у суботу. Яток з коміксами, трохи поменшало, але це компенсувалося ятками книжкових крамниць і видавництв, де також був великий вибір коміксів, а також магазинами з мерчем і смаколиками.

КІНОБЛОК

Кіноблок на «Київ Комік Коні» дуже непогано пройшовся по вітчизняній фантастиці. Ми були на двох презентаціях: студії «Червоний собака» і студії «Фільм.ЮА».

У «Червоного собаки» зараз в розробці повнометражний мультфільм «Віктор робот». Він розповідає про планету, де живуть три види роботів: світляки, гіганти та механіки. Головний герой – робот-механік, який знаходить у грудях зайву деталь і розуміє, що решта роботів довкола нього – зламані. Його рятує донька інженера Вікторія, що прилетіла на цю планету допомогти роботам.

На презентації показали маленький фрагмент-пісню (як у Дісней), де головний негідник представляється і співає про свої плани. Пісню у стилі хіп-хоп виконав Марко Головневич («Дахабраха»), а музику написав Антон Байбаков. Отже, головного негідника зватимуть Роботило (цитата з пісні: «Я мегаробот жахливий та злий, я всюдисущий, я мегакрутий»). На презентації розповіли, що фільм зараз трохи цензурять, аби повезти закордон. Наприклад, у діда Вікторії була сигара, і Роботило намагається бути схожим на діда, тому він відламує трубу і пихтить нею. Згодом від куріння в кадрі довелося відмовитися, тож Роботилі замість сигари зробили дреди. В мультику також є робот прототип Бетховена, з якого стібуться, що він глухий. Знімальна група каже, що не знає, що з цим робити, бо зараз розуміють, як це не етично. Над мультиком працює десь 40 людей, за планом він має бути готовий восени, але прем’єру планують вже на 2020 рік на якомусь фестивалі (до речі, під час перегляду фрагменту складається враження, що на зарубіжному фестивалі, бо рухи губ анімованих персонажів зроблено під англійську мову).

І про те, що казали на презентаціях «Фільм.Юа».

Перший проект – повнометражний фільм «Зілля». Його жанр на презентації назвали містичним етно-трилером. Фільм основуватиметься на творі О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала». Зйомки почнуться наступного року, художником по костюмах буде Ольга Навроцька, над музикою працюватиме Фагот (і не тільки), а сценаристом виступить Наталія Ворожбит. На презентації сказали, що звертатимуться до етніки, бо це в тренді в фешені і в музиці. А ще в фільмі буде містика – з’являтимуться потерчата та і панночки-утоплениці, а в персонажки-циганки під час гадання почнуть проступати і світитися татуювання.

Сюжет – це любовний багатокутник, його описали глядачам приблизно так. Холодна стримана Тетяна, фемінізована млинарка, закохується у Гриця. А він пообіцяв одружитися лагідній домашній Насті. Стосунки Тетяни і Гриця втягують Петра, гарного хлопця, закоханого в Тетяну, і навіть молодшу зведену сестру Гриця, яка в нього теж закохана. Цей зв’язок відкриває двері до примар минулого: вбивства, отрути тощо, в яких була замішана мати Тетяни і справжня мати Гриця (про яку він не знає) – циганка Мавра. Головна інтрига: хто з коханців виживе. Автори хотіли зробити персонажів зрозумілими глядачам, тож вони наче говорять із давніх часів, але за типажами доволі сучасні. «Ви будете чекати першого сексу Тетяни і Гриця, як свого власного», - запевнили автори.

Ще одною фішкою майбутньої картини будуть неонові світлофільтри, як у «Блейдранері» чи «Дивних Дивах», через які показуватимуть Карпатські ліси. За задумом авторів така стилізація додасть фільму містики і відчуття трилера.

Поговорили трохи і про «Мавку». Робота над мультфільмом триває, є готові сцени, але склалося враження, що до фінішу ще далеко. Принаймні на презентації проговорилися, що майже домовилися з Катериною Кухар, щоби вона була відео-референсом Мавки (ходила, танцювала тощо, а потім 3D модель Мавки повторювала її рухи). На презентації багато чого просили не знімати і не говорити до офіційних анонсів, тож без надмірної конкретики повідомляємо, що права на прокат «Мавки» продані у кілька найбільших країн ЄС, а до кінця цього року в Україні вийдуть брендовані продукти харчування з героями мультфільму (а згодом і іграшки). А ще на презентації показали готові 3D моделі головних героїв картини. У Мавки трохи змінились пропорції і вираз обличчя (не сильно), але, на суб’єктивний погляд автора допису, найбільше вибивається Килина. На тлі етно-героїв вона виглядає як бізнес-леді у стімпанк штанях, із блондинистим волоссям гладко зачесаним у кінський хвіст. На жаль, фотографувати заборонили, але в інтернеті знайшлися концепти Килини найбільш схожі на фінальний варіант. Їх додано під дописом. Автори «Мавки» пообіцяли представити нове відео восени. Сподіваємося, це буде повноцінний трейлер.

І на останок зовсім трохи розповіли про новий проект – «Роксолану». Над ним працюють ті ж самі люди, що й над двома попередніми («Викраденою принцесою» і «Мавкою»). «Роксолану» вирізнятиме інша стилізація малюнку, стрічка буде більш легкою, з більшою кількістю екшену і гумору. Це буде не історична казка, а передісторія зустрічі Роксолани з Сулейманом, в якій пояснюється, як вони стали чи не найвпливовішою парою у світі. Сюжет буде замішаний на магії, героїв відправлять у містичну подорож, де буде Україна, Стамбул і якесь поки таємниче містичне царство. А ще там будуть вороги, які намагатимуться розлучити героїв, дівчата з гарему, і купа цікавих персонажів. Автори говорять, що мультик має бути доволі феміністичний. На презентації показали багато концептів, які не забороняли фотографувати, тож перший погляд на Роксолану, Сулеймана, антагоністів.


КОМІКСИ У МАСИ

На «Київ Комік Кон» відбулася й презентація інді-коміксів. Це такий захід, де автори-любителі розказують про проекти, які вони роблять, чи тільки збираються зробити. Іноді це допомагає їм знайти видавця, іноді просто завоювати любов аудиторії. Цього разу ми запізнилися хвилин на 15 на початок і застали останню презентацію. Схоже, у той день їх було небагато.

Отже, на «Київ Комік Кон» презентували комікс у жанрі дарк-фентезі 16+ «Братство мисливців». Про нього розповідали Оля (сценарист) і Катя (художниця).

За словами дівчат, це історія про те, як колись давно один поганий король, якого скинули, вирішив повернути собі владу, але через незнання і необережність викликав у світ демонів, які принесли з собою магію. Але магію не таку, як у звичному фентезі. У коміксі вона більше схожа на дію радіації: вбиває все навколо. Проте, через деякий час у світі почали народжуватися хлопчики з імунітетом до цієї магії. Так з’явилося Братство Мисливців, що бореться з демонами.

Авторки розповіли, що ще експериментують зі стилістикою, але надають перевагу рваному малюнку без тіней. Події відбуваються в 1 локації – це напівпорожнє місто – така собі зона відчуження, де ще зустрічаються демони, тоді як більшість країни від них вже звільнили.

Головних персонажів у коміксі 6. Вони різні по своїй суті і працюють в парах. Пари підібрані так, щоби контрастували один із одним. Наприклад, в одній із пар хтось хоче покинути Братство, а хтось підтримує всі його ідеали. В іншій – відносини показані як пана і слуги – тобто люди різні за статусом. Третя пара – це типажі бунтівника і ботана. А ще персонажі у парі умовно тяжіють до категорій воїна і мага.

Подивитися комікс можна на його веб-сайті: http://www.hsbh.tilda.ws/

Шалений-шалений анонс від «Рідної мови»

На фестивалі кураторка напрямку коміксів у видавництві «Рідна мова» Марія Шагурі оголосила кілька десятків нових проектів. Тепер окрім DC у них теж буде ліцензовані Марвел!!!

1.Омнімбус Диво-жінки.
2. Болотяна тварюка (або істота) А. Мура наступного року.
3. V for Vendetta
4. Y the last man (останній чоловік)
5. Закінчення Проповідника (цього року по 4, наст. Року - останні 2)
6. Трансметрополітен (наступного року, але не точно)
7. Сендмен наступного року аж 4 томи, може більше.
8-9. Дитячі комікси К. Оніл (авторки Принцеса + принцеса): Tea dragon society - восени, і Aquicorn cove.
10. Filmish (типу Зрозуміти комікси, тільки фільми)
11. Створити комікс Скота Маклауда
12. Blacksad (2 томи в 1, збільшений формат)
13. Дивні дива (перший том під вихід 3го сезону) у липні.
14. Академія Парасоля (цього року перший том ближче до зими)
15. SAGA (збільшений формат, цього року має бути 2 томи)
16. Monstress (Монстреса) збільшений формат, 1ий том цього року.
17. MARVEL Кольорова серія (Шибайголова, Людина-павук, Галк, Капітан Америка). Шибайголова може бути цього року.
18. Чорна пантера (a nation under the feet). Перший том під вихід другого фільму.
19. Punisher world war Frank's.
20-21. Є ще два секретні тайтли. Їх оголосять у найближчий час.

ПОЧЕСНИЙ ГІСТЬ ЗІ СВІТУ «ГАРРІ ПОТТЕРА»

Почесним гостем «Київ Комік Кон» став сербський актор Предраг Бєлац, що зіграв директора школи Дурмстренґ у «Гаррі Поттері». Публічна розмова з ним стала чи не найяскравішою подією фестивалю. Пан Предраг – дуже харизматичний та цікавий у спілкуванні. Якщо він і шкодує через те, що його знають за роллю 15-ти річної давнини, то виду не подає, і готовий розповісти чимало секретів із залаштуння «Поттерріани».

Зараз він живе Празі, де, за його словами, фанатів книжкового «Гаррі Поттера» значно більше, ніж кіношного. В Києві, і в Україні взагалі, він був уперше, і заявив, що дуже здивований, на скільки красива наша столиця. Зала приймала Предрага дуже тепло, зриваючись на оплески та навіть не чекаючі перекладу його слів з англійської. 

Далі пропонуємо вам добірку з 10-ти цікавих історій від Предрага Бєлаца з «Кив Комік Кон».

 1  Ім’я Предраг з сербської перекладається, як «дуже дорогий». Актор був пізньою і очікуваною дитиною, саме тому батьки його так назвали. А ще в його ім’я є скорочена форма – Педжо. Саме під ним Предраг фігурує у титрах у «Гаррі Поттері». На фестивалі актор сказав: «Інколи я прошу, щоб мене писали повним іменем, а інколи забуваю, тому в титрах мене назвали на прізвисько».

  2   Беручі участь у кастингу до «Гаррі Поттера» Предраг Бєлац навіть не знав, на який фільм пробується. Його першим міжнародним проектом став фільм «Воїн» (1999) від ВВС про війну в Боснії. Там його помітила кастинг-директор ГП і через 4 роки зателефонувала і попросила скинути фото. Тоді актор був зайнятий на зйомках у Белграді, і у перерві наспіх сфотографувався. Але ввічливі британці написали йому: «Добре, а тепер давайте НОРМАЛЬНІ фото». Два місяці опісля Предраг вирушив на зустріч із режисером, і тільки там дізнався, на яку роль пробувався.

  3   Підготовка до зйомок тривала з 2003 по весну 2004 року. Двічі на місяць актор літав до Лондону на репетиції, від звичайних до костюмованих. Студія зробила 3D сканування його обличчя, комп’ютерну маску з усіх боків (Предраг пожартував, що це було на випадок, якщо актор не пережив би знімальний процес). Далі були зйомки, які тривали з липня 2004 до Різдва – фактично півроку. Із них у Предрага було десь 72-73 знімальні дні, і все це заради… 10 хвилин загального екранного часу.

  4   На зйомках у Предрага було кілька комплектів костюмів, 3 пари чобіт і два професійних дублера (один із них дав свою візитку на випадок подальшої співпраці). У кожного дублера також було кілька комплектів костюмів та чобіт. В одній зі сцен «Гаррі Поттера» можна побачити дублера, коли герої входять до великої зали, а Каркаров, якого грав Бєлац, стоїть дуже далеко. Студія вирішила, що зняти дублера їм простіше, ніж ганяти актора з іншої країни.

  5   У персонажа Каркарова було більше сцен, ніж ті, які показали у фільмі. На «Київ Комік Кон» продемонстрували невелику видалену сцену, де персонаж Бєлаца свариться із персонажем Алана Рікмана. А сам актор згадав ще одну сцену, яка не увійшла до жодних додаткових матеріалів. Це були зйомки в лісі, які тривали 3 ночі. Знімали, як Каркаров шпигував за драконами. За словами Предрага, тоді до лісу вирушила величезна знімальна група з купою обладнання, і він дуже шкодує, що все це виявилося даремною тратою людських сил та коштів.

  6   Улюбленою сценою Предрага є сцена у суді. Її знімали тричі: у серпні, вересні і жовтні кожного разу по кілька днів. До фільму увійшли кадри з фінальних зйомок у жовтні. Актора дуже дратувало, що під час попередніх зйомок тієї сцени камера жодного разу не наблизилася до нього, знімаючи масовку, і він не розумів, що відбувається. А режисер на відріз відмовлявся пояснювати свій задум. За словами актора, він хотів проявити себе у цій сцені якнайкраще, а цього ніхто не бачив.

  7  Предраг Бєлац зізнався, що ніколи не був у Голлівуді, і ніколи не зустрічався з Джоан Ролінґ. Він сподівався зустрітися з нею на прем’єрі у Лондоні, але письменниця як раз тоді занедужала. Більш того, прем’єра виявилася для них невдалою, бо її відвідала Мадонна у бузковій сукні разом із донькою. І наступного дня вся британська преса обговорювала зовсім не фільм. Предраг зізнався, що й досі пам’ятає ту «кляту бузкову сукню».

  8   У книгах жодного разу не говорилося, де розташована школа магії Дурмстренґ, тому Предраг Бєлац вирішив для себе, що вона десь у Болгарії. Але не його персонаж. Режисер сказав Предрагу, що Каркаров походить звідкись із півночі, й актор уявляв, що Каркаров із Сибіру. Тому школа магії – болгарська, а Каркаров – ні.

  9   Щоб Предраг відчув персонажа, режисер порадив йому подивитися фільми про Распутіна та Івана Грозного – найближчі, на його думку, референси. Мова не йшла, щоб скопіювати їх, багато в чому це досягалося за допомогою гриму і костюмів. У Предрага тоді була довга борода, але ще кілька сантиметрів йому дошивали на знімальному майданчику. Входячи в образ, Предраг подумав, що у його персонажа мають бути погані зуби. Він і досі шкодує, що сказав про це. Оскільки до зйомок залишалося мало часу, йому не встигали зробити штучні зуби, які можна було вставити чи витягти. І зуби йому малювали вручну. кожного дня на це витрачали кілька годин: нанести грим, зняти його на обід, знову нанести. А головне – Предрагу заборонялося їсти й пити у перервах, про що він і зараз згадує з жалем.

  10 Актора, що зіграв Крама, взяли на роль за те, що він насміхався з інших дітей. Як розповів Предраг, дітей зі школи Дурмстренґ шукали у Софії, але Крама не знайшли. Тоді актора почали шукати у британських школах. І хлопець, якого зрештою взяли на роль, навіть не записався на кастинг. Навпаки, він стояв поряд із чергою бажаючих знятися у «Гаррі Поттері» і глузував із них. Там, у шкільному коридорі, його побачила кастинг-група… і вирішила, що це – те, що треба.

Загалом, Предраг розповідав багато цікавого: і про те, що в дитинстві його лякало фентезі і НФ, і про те, що не проти зіграти Тараса Бульбу, і про купальну шапочку, котру йому дозволили залишити після зйомок в одному з фільмів, де він грав безхатька, що у минулому був тренером з плавання. Всього не передати, бо атмосфера на таких зустрічах трохи магічна, і її неможливо повністю описати.

ЛЕКТОРІЙ ТА ЛІТЕРАТУРНИЙ БЛОК

Гості з Польщі

Kyiv Comic Con із польських фантастів відвідав не тільки Роберт Веґнер, але і Анна Каньтох. У перший день фестивалю в головній залі відбулась цікава розмова за участю обох письменників. Говорили багато про що, але, головним чином, про особливості творчості.

І пан Роберт, і пані Анна відзначили, що вони є десь посередині між авторами, що заздалегідь все продумують, і тими, хто пише спонтанно. Роберт Веґнер воліє не сильно заглиблюватись у роботу із історичними джерелами, бо, за його словами, все-таки пише про людей, і саме вони та їх переживання є для нього головним. Утім, зауважує, що певні історичні алюзії в його творчості все ж мають місце. Приміром, Меекханську імперію часто порівнювали з давнім Римом, і письменник справді на нього орієнтувався, але все ж хотів створити щось своє. Пані Анна, як детективістка, змушена ретельно продумувати основну інтригу. Враховуючи ж те, що вона пише історичні детективи, то робота з джерелами теж важлива. Письменниця зауважила, що коли вона писала роман про 1980-ті роки, то їй було ще досить легко працювати, бо вона сама пам’ятає ті часи. Але коли взялась за 1950-ті, то це вже справді історія, і вона мусила звірятися з джерелами. Утім, пишучи про минуле, вона намагається ретельно відтворювати лише антураж, що ж стосується безпосередньо героїв, то вони мають мислити і поводити себе як сучасні люди, для того, щоби бути зрозумілими читачам.

Анна Каньтох пише в різних піджанрах і зазначає, що перемикатися між ними, з одного боку складно, але з іншого – ні, бо вона так чи інакше все одно пише детективи. «Коли я пишу звичайний детектив, то більше звертаю увагу на інтригу, коли ж мова іде про фантастику, то основну увагу звертаю на світ» – зауважила вона. Що ж до циклу про Ніну (цикл «Ніна Панкович»), то письменниця зізналась, що працювати над ним для неї все одно, що відпочинок, бо це можливість для неї згадати власне дитинство.

Анна надає перевагу читанню книг із теми на яку вона пише. За її словами це допомагає їй налаштуватися на необхідний лад. Що ж до пана Роберта, то попри те, що він піше фентезі, сам його воліє не читати. Письменник відзначив, що за останні роки з фантастики прочитав може десь книжки зо дві, бо писати фантастику і читати її якось неправильно. Утім, коли вже і читає фантастику, то віддає перевагу НФ, наприклад, Лю Цисіня. Повсякденне коло його читання складають спогади солдатів різних часів, читання яких приносить йому багато радості. Тим не менш, щоб там Роберт Веґнер не читав сьогодні, але сформували його, за його власним зізнанням, саме фентезійні книги. Серед них – творчість Дж. Р. Р. Толкіна, Роберта Говарда. Вагомий вплив справив Террі Пратчетт. Значний вплив Толкін справив і на Анну Каньтох, але найулюбленішою її книгою був «Бог світла» Роджера Желязни (в українському виданні – «Володар світла»).

Письменники не погоджуються із розповсюдженим поглядом на те, що, нібито існує якась криза фантастики. Як відзначив Роберт Веґнер, «він чує про це відтоді, коли навчився слухати і читати». На його думку, існує природний процес. Коли з’являється якийсь значимий фантастичний твір, то з’являються послідовники, що провокує перенасичення. Після цього з’являються автори, які хочуть показати, що можна писати інакше, і цей рух також породжує якісь знакові твори, як, наприклад, Мартін, який зрушив фентезі.

Анна Каньтох, у свою чергу, сказала, що не знає як в Україні, але в Польщі у фантастики багато шанувальників і стільки ж противників, які взагалі її не читають, або читають тоді, коли вона не маркується як фантастика. В якості прикладу вона навела власну мати, яка каже, що фантастика – це для дітей і в той же час захоплено читає Стівена Кінга. «Я не вважаю, що фантастика вмирає», – підсумувала письменниця. – «Вона завжди матиме своїх читачів».

Не погодились автори і з твердженням, що фантастика – це втеча від реальності. «Якщо це і втеча, то вона має хоча б щось схоже із реальністю», – зауважив Роберт Веґнер. На його думку, фантастика не більша втеча від реальності, ніж світ, створений ЗМІ, бо те, про що вони пишуть також не зовсім реальність. У свою чергу Анна Каньтох гадає, що фантастика – це не більша втеча від реальності ніж будь-які інші жанри. На її думку, фантастика допомагає нам краще зрозуміти наш, реальний світ, відкрити якісь його таємниці. Якщо ж казати про справжню втечу від реальності, то, за словами письменниці, цю роль, швидше, виконують любовні романи.

Обидва письменники обласкані нагородами і відзначають, що досі переживають, коли їх кудись висувають, хоча з роками відчуття й притупилися. Пані Анна пригадала, що коли їй вручали першу премію, то була настільки зворушена, що не змогла втримати сліз і інша письменниця – пані Анна Бжезинська прикривала її букетом, щоби інші не могли побачити її заплаканого обличчя. Що ж до пана Роберта Веґнера, то автор зізнався, що завжди хоче аби вже швидше назвали переможців і все це скінчилося. Незалежно від того, хто вручає нагороду, і на скільки вона є престижною, він завжди сильно нервується, та коли все ж отримує премію, то має відчуття, що не дарма змарнував свій час, а зробив щось корисне.

Сольник пана з Меекхану

Чим особливо приємно вразив цьогорічний Kyiv Comic Con, так це потужним літературно-фантастичним блоком. Чого вартий лише приїзд Роберта Веґнера. Пан Роберт приймав участь у кількох заходах, але де іще найбільше можна розказати про творчість автора, як не на презентації його книги?

По-перше, варто сказати про те, що представниця видавництва «Рідна мова», яке видає пана Роберта – Марія Шагурі запевнила, що другий, третій, четвертий та п’ятий томи вийдуть українською. Другий том може бути опублікований до зими, або, принаймні, до початку весни. Більше того, книгою Роберта Веґнера відкривається нова фантастична серія «Сузір’я світів», нова книга в якій (за чутками – Я. Гжендович «Пан льодового саду») з’явиться вже на BookForum-мі у Львові. Серію одразу вирішили зробити з власним оформленням. Обкладинку для книги Роберта Веґнера зробила Ліна Квітка. Кожен зображений там елемент має якесь символічне навантаження. Переклад робив Сергій Легеза (в якого, до речі, в день презентації був день народження).

Презентація проходила у формі інтерв’ю, під час якого пан Роберт Веґнер зробив чимало цікавих зізнань. Так, він зауважив, що коли почав працювати над циклом, то прагнув вмістити дію своїх текстів на кордонах великої імперії, тому що кордони завжди цікавили його більше ніж «лінивий і стабільний центр, де нічого не відбувається». Він почав цикл із оповідань, бо, по-перше, прагнув одразу показати читачам, що їм не варто чекати одноманітних речей, а по-друге, перемикання стилів і локацій допомагало і йому як автору не занудьгувати. Сам світ був вигаданий і продуманий протягом багатьох років. Це стосувалося і богів та їх стосунків, але як автор він свідомо поступово розкриває світобудову читачам, для того, щоби було цікавіше читати, бо інакше йому б довелося писати б щось схоже на нудний підручник.

Пан Роберт дуже хотів відійти від класичного толкінівського фентезі. Уникнути поділу на чорне і біле, добро і зло. Писати про людей, а не про ельфів і гномів. Утім, першопочатково, коли він тільки починав вигадувати цей світ, там був дуже міцний «толкінівський стрижень». Все почалося із того, що пан Роберт вигадав і написав оповідання про одного персонажа (Альтсіна із Заходу), якого наділив багатьма своїми рисами характеру та поселив жити у портовому містечку. Після цього йому закортілося з’ясувати в якому місті він живе, з ким воно торгує, де знаходиться. Власне, наступні два роки він займався лише тим, що в товстому зошиті дуже-дуже детально описував цей вигаданий світ. Та згодом, як він зазначає, йому дуже пощастило, бо він цей зошит … загубив. «Тож коли я через якийсь час після втрати своїх нотаток знову відчув певне натхнення і потребу писати, то вже мав досить продуманий світ. Тоді я викинув всі ці толкінівські елементи з нього, тому що усвідомив, що мені не потрібні ніякі ельфи чи гноми, тому що люди настільки цікаві і самодостатні, що за допомогою них самих я зможу розповісти цікаві історії», – зазначив він.

За словами автора, в нього є чіткий план, що і коли розкривати читачам, але іноді він вносить до нього корективи. Так, приміром, важливий момент, який мав бути розкритий у шостому томі, він вирішив розкрити у п’ятому, бо вирішив, що час прийшов і якщо тягнути далі – це буде все одно що пів книги лити воду. Розкривши таємницю, він відчув полегшення, оскільки було складно далі тримати все в собі.

Цікавий момент стосується оповідання «Кожен отримає свою козу». У Польщі воно було опубліковане в журналі і не увійшло до жодного польського видання циклу, бо було п’ятим (тоді як в кожній гілці по чотири оповідання). Попри те, що в ньому мова йде про північ, воно було написано в гумористичному дусі, а дівчинка у ньому списана з доньки автора. Окрім того, як виявилось, із оповіданням пов’язана також тепла особиста історія. Донька Роберта Веґнера похвалилася в дитячому садочку, що її тато – письменник і вихователька попросила його принести щось зачитати дітям. Від того прохання пан Роберт трохи запанікував, оскільки розумів, що його тексти … не зовсім пристосовані для читання дітям у садочку, а потім згадав про це оповідання і воно врятувало його від незручного становища. Оповідання прочитали, а він отримав від дітей багато малюнків, які досі зберігає вдома в спеціальному сегрегаторі.

Говорили і про успіхи автора та його невдачі. Останніх, утім, не виявилось. Всі опубліковані тексти знайшли своїх прихильників. Хоча автор зустрічався і з критикою, він від того не сумує, а філософськи зауважує, що ніколи не прагнув писати для всіх. Йому достатньо того, що є люди, яким подобаються його тексти та приносять їм радість, а йому приносить радість їх писати.


Як писати багатотомник і не набриднути собі і читачам

На дискусії про довгі цикли українські літературознавці та видавці разом із польським гостем Робертом Веґнером ділилися секретами та пастками багатотомної фантастики.

Зокрема, пан Веґнер зізнався, що не читає фантастику (хоч сам її й пише) і не дивився «Гру престолів» (хоча переглянув кілька ключових фрагментів на ютутбі і зрозумів, чому люди розчаровані в останньому сезоні). За його словами, письменнику краще не затягувати з перервою між томами, і встановити її в залежності від обсягу: тоненькі книжки треба видавати частіше, великі – читачі можуть почекати. Для своїх книжок Веґнер вважає оптимальним темпом 1 книгу на рік-півтора. Хоча він і зізнається, що між 4ою і 5ою зробив перерву у три роки. Зате у цій ситуації він вигадав оригінальний спосіб нагадати читачам, що було у попередніх книжках: він переказав сюжет із позиції нових персонажів, які розкривають його під іншим кутом. За виразом письменника, так він «вбив двох зайців»: м’яко ввів читачів у світ, не змушуючи перечитувати попередні томи, і нагнав нову інтригу. Із залу питалися, чи не отримував пан Веґнер пропозиції зробити екранізацію. На що він відповів, що НВО не обриває його телефон, але були пропозиції зробити настолку. Проте, він відмовився, бо вибудовує світ так, що наступні книги перевертають сюжет попередніх з ніг на голову. І настолки за Меекханом або застаріють за пару років, або будуть спойлерними. Тому письменник радить дочекатися виходу всього циклу.

Літературний критик Михайло Назаренко теж не дивився багатостраждальну «Гру престолів», але за його словами, оскільки серіал закінчився раніше за книгу, для частини аудиторії саме екранізація (з усіма її перевагами і недоліками) може бути каноном. На презентації говорили, що у схожу пастку може потрапити й Патрік Ротфусс, якого збираються екранізувати по незакінченому циклу «Хроніка вбивці короля». Михайло Назаренко висловив й іншу цікаву думку: довгі цикли з певного часу починають жити окремим життям: їх продовжують фанатські теорії (бо батьків Джона Сноу і брата Дамблдора вирахували раніше за вихід книг). І хороший письменник має не тільки добре писати, а й бути непередбачуваним, змагаючись із «колективним фанатським розумом».

Володимир Арєнєв розповів, що Мартін бореться з фанатськими теоріями, вставляючи у книги пророцтва, які мають одразу кілька логічних і дуже різних трактувань. Письменник наголосив саме на внутрішній узгодженості несподіваних сюжетних поворотів, бо останній сезон «Гри престолів» (він його подивився) хоч і зроблений за кіношними лекалами, але зовсім не вкладається в логіку світу Дж. Мартіна. Говорячі про довгі цикли, Володимир Арєнєв згадував випадки, коли письменники не встигали дописати все, що хотіли, як от Р. Джордан з «Колесом часу» і Р. Желязни з 11им томом «Хронік Амбера», або втомлювалися і втрачали ейфорію від написання і надовго закидували продовження. Згадавши про шкоду екранізацій, Володимир Арєнєв навів приклад із Ходором, який, певно, буде й у Мартіна, бо цілком в його дусі. Але після того, як його гілку проспойлерили у серіалі, такий цікавий сюжетний поворот не викликатиме гідного вау-ефекту у книзі, що не справедливо по відношенню до письменника, який все це вигадав.

Наостанок Олесь Петік із «КМ-Букс» розповів кілька цікавих фактів із «кухні» українських видавництв. За його словами, пересічний читач заходить у книгарню 2 рази на рік, тому частіше оновлювати асортимент немає сенсу. В Україні є 2 великі книжкові фестивалі: «Книжковий Арсенал» навесні і «Книжковий форум» восени – і це такі «сесії» у книговидавничому циклі, під які робляться новинки. З іншого боку, якщо мова йде про довгий цикл у перекладі, правовласники можуть вимагати купити права на кілька книг одразу (дуже рідко – видати якусь іншу книгу перед тим, як продати права на бажану). І для видавництва це проблема, бо цикл може піти поганенько, а голосна команда фанатів, яка не забезпечує належний рівень продажів, вимагатиме видати його до кінця. Олесь Петік, відповідаючи на питання, чому вони досі не видали Джордана, зауважив, що в Україні є нішеві видавництва, які мають своїх відданих покупців, бо кожна новинка сприймається як рекомендація від видавця (у якості прикладу прозвучали «Видавництво Жупанського» з горором і «Астролябія» з Толкіном), проте «КМ-Букс», яке представляє Олесь Петік, – не таке. Для них кожна велика серія – це великий ризик, і щоби його мінімізувати вони орієнтуються не скільки на фанатів, стільки, наприклад, на екранізації означених книг.

Таємні ордени: вид зсередини

Фестивалі на кшталт «Київ Комік Кону» цікаві не тільки косплеєм. «Київ Комік Кон» - один із небагатьох тематичних заходів, де читаються десятки лекцій про фантастику: у кіно, літературі, аніме тощо. Деякі з них вартують справжніх наукових досліджень, бо автори розвідують тематику роками. Саме такою була доповідь письменника та перекладача Євгена Ліра, присвячена магії нової Британії.

По суті це було досить ґрунтовне дослідження, присвячене окультним орденам кін. ХІХ – поч. ХХ ст., зокрема, їхній символіці, ритуалам, ієрархії. Багато уваги приділялося ордену Золотої Зорі, куди входив письменник-містик Алістер Кроулі, творчість якого вивчав та перекладав Євген Лір. Згадували також і таємничий Орден Східних тамплієрів, чий осередок діє зараз у Києві.

Євген Лір із жалем розповів, що багато цінної та цікавої інформації про ордени заховано у листуванні Алістера Кроулі, яке знаходиться у приватній колекції Джимі Пейджа. І дослідники поки що не мають змоги прочитати ці тексти.

А ще у лекції знайшлося місце розповіді про передумови Британської магії. Зокрема, Євген Лір навів етимологію слова «магія», та як воно потрапило до англійської мови (і зазначив, що десь до XIV ст. замість «магії» вживалися слова wicca «віка», witch «вітч»). Пізнавально було послухати й про друїдів, чия назва має цікаве походження. «Дру» - це «дерево», але воно звучить так само, як і «тру» (правда), а «ід» - це відати, знатися. Тобто друїд означає «той, хто знається на деревах», або ж на правді.

Загалом, лекція виявилася доволі інформативною і насиченою. Наостанок Євген Лір порекомендував роман (або серіал-екранізацію) Сюзани Кларк «Джонатан Стрендж і містер Норрелл» - для всіх тих, хто бажає глибше зануритися в магічну атмосферу нової Британії.

НФ vs тематика українських фантастів

На «Київ Комік Коні» проходили й фантастично-літературні дискусії. В гонитві за різножанровими заходами ми потрапили далеко не на весь літературний блок, зате послухали дві дискусії за участю вітчизняних фантастів. Перша стосувалася літератури від українських авторів, друга була про НФ.

На дискусії про молоду українську фантастику презентували новинки жанру. Не оминули увагою і збірки оповідань, яких цього року буде рекордно багато (сьогодні точно відомо про 8, більша половина яких вже побачила світ). Говорячи про збірки, згадували літературні конкурси від видавництв «Дім Химер» та «КМ-Букс», а також «Браму», «Бабая», «РБЖ Азимут», ЛО «Зоряна фортеця». Письменник Володимир Кузнєцов додав, що дуже круто, коли є фантастичне ком’юніті з новинами та статтями, довкола якого ґрунтуються всі зацікавлені – як автори, так і читачі.

Письменник Павло Дерев’янко порадив авторам-початківцям брати участь у конкурсах, розсилати рукописи по видавництвах, а також, як варіант, користуватися послугами літ агента, що допоможе покращити текст. Інші автори додали, що видавців треба смикати, бо інколи це може допомогти рукопису потрапити до потрібної людини. Ну, і звичайно була порада звертатися до тих видавництв, які друкують літературу, подібну до вашої. Бо дитяче видавництво навряд знатиме, що робити з горором (і навпаки).

А ось на другій зустрічі, присвяченій НФ, прозвучало кілька анонсів (і один тонкий натяк на анонс).

Перекладач «Проблеми трьох тіл» і «Темного лісу» Євген Широнос розповів, що вже почав роботу над третьою книгою циклу.

Володимир Арєнєв привідкрив завісу над своєю новою книжкою – дитячою НФ. Письменник розповів, що це буде фантастика про майбутнє, в тому числі й України, з цікавими технологіями на кшталт реактивних ранців, і з цілою школою зорельотчиків.

Олесь Петік, випусковий редактор «КМ-Букс», дуже нахвалював цикл «Експансія». І якось так замріяно сказав, що було б непогано, якби якесь видавництво його видало. А коли людина, причетна до видавничої політики великого видавництва, говорить конкретні назви – це цілком може вилитися в щось у майбутньому. Хоча, пан Олесь зауважив, що коли якусь книгу екранізують, то посередня екранізація може відсунути її назад, як ось сталося з «Ночелітом» Дж. Мартіна.

Говорили також і про те, що НФ може бути відносно простою, як «Артеміда», або складною, з купою термінів, як «Сліпобачення». Володимир Арєнєв звернув увагу на те, що зараз все більше популярності набуває фантастика ближнього прицілу. За його словами, це пов’язано з тим, що вихід за межі Землі зараз бачиться все більш реальним, а проблеми, які постануть перед астронавтами – не героїчними, а рутинними (захист від випромінювання, розподіл ресурсів тощо). Письменник вважає, що сучасна НФ вирішує кілька основних задач: доступно розповідає і дозволяє перетравити найновіші досягнення науки, формує світ майбутнього (зокрема, згадувалося, що планшетні ПК спочатку були показані у кінофантастиці, і це надихнуло винахідників зробити такий гаджет у реалі), звучала також думка про те, що сучасна НФ привчає нас бути толерантними, тобто не сприймати когось не схожого на себе, як ворога. На думку Володимира Арєнєва, у всьому цьому і криється комерційний успіх жанру.

Ну, і звісно яскраве враження з фестивалю – це косплей-дефіле. Захід, де люди у крутезних костюмах презентують себе через танець, спів, або театральний номер. Було дуже багато яскравих та цікавих номерів. Але лідером глядацьких симпатій та улюбленцем журі став хлопець у броні, яку робив сам 1,5 місяці. Костюм важив 30 кг і мав купу фішечок, як-то рухомі пальці рук, автоматичне підняття-опускання скла на шоломі, нагрудні батареї, що світилися блакитним світлом. А ще в ньому можна ходити.