Статті‎ > ‎

Тематичні програми з фантастики на «Книжковому Арсеналі»: заходи від «Польського інституту у Києві» та проект «Еней Versum»

Ія Новицька, Святослав Чирук


Тематичні програми з фантастики на «Книжковому Арсеналі»:

заходи від «Польського інституту у Києві» та проект «Еней Versum»


    На «Книжковому Арсеналі» знайшлось місце і для фантастики, зокрема, завдяки творчим об’єднанням «Зоряна Фортеця» та «Літерра» (проект «Еней Versum») і «Польському інституту у Києві». Цьогоріч багато говорили про українські переклади польських авторів та особливості вітчизняного міфу. Із заявлених «хедлайнерів» фантастичного напрямку – знаних польських письменників Яцека Комуди та Пйотра Гочєка – до столиці добрався лише пан Гочєк, зате він провів цікавий майстер клас із письменницької майстерності. Про тематичні заходи з  фантастики, які ми змогли відвідати, ми розповімо у цій статті.

 

    Однією з цікавих фантастичних тем цьогорічного «Книжкового Арсеналу» стало обговорення сучасної польської фантастики за участю Пйотера Гочєка. Зокрема, говорили проте, як польській фантастиці вдалось швидко перейти від перекладів до власної національної літератури, адже ця тема є доволі актуальною і в Україні. Особливо цікаво було почути це саме з вуст Пйотера Гочєка як соціального фантаста, що переживав цей процес із середини.

    За його словами, перед тим як досягти сучасного стану, польська фантастика подолала значний шлях від фантастики комуністичних часів. У 1970-х рр. фантастичні оповідання, переважно, друкувалися у наукових журналах. Для того, щоби оповідання туди потрапило, необхідно було, щоби воно розвивало якусь наукову ідею, а головним героєм був професор або інженер. «Але польська влада не розраховувала на те, що люди саме з технічною освітою – фізики та інженери – були найбільшими опозиціонерами та бунтівниками, а більшість людей, які обирали гуманітарні напрямки, вони були більш терпимими, їм завдяки освіті насаджувалася ця марксистка ідеологія», - зауважив пан Пйотер. – «Скажімо, один із найвидатніших фантастів Януш Зайдель був фізиком, який, на відміну від гуманітарних колег, міг тверезим поглядом оцінити ситуацію, і писав про це у своїх фантастичних романах та оповіданнях». У цей період (середина 1970-х – 1980 р.) у Польщі виходили найбільш гострі твори соціальної фантастики. «Але після 1981 року, коли влада застосувала військо проти народу, ми всі, в тому числі і фантасти, зрозуміли в якій ситуації ми знаходилися, а отже більше не потребували завуальованого фантастичного вбрання у творчості», - сказав він.

    Саме цей час став поворотним моментом для польської фантастики. Для того, аби вгамувати бунти, влада дозволила друк журналу «Fantastyka», який мав стати своєрідною «віддушиною» для протестних настроїв (мовляв, нехай краще пишуть, аніж бунтують). Журнал почав виходити з 1982 р. і публікувався накладом 100-150 тис. екземплярів (а фактично читався вдвічі більшою аудиторією). Наявність такого видання вирізняло Польщу з поміж багатьох інших сусідніх країн. Саме ті, хто друкувався в ньому у 1980-х згодом стали популярними польськими фантастами (Сапковський, Комуда, Колодзейчік, Дукай і багато-багато ін.), які зараз визначають обличчя польської фантастики.

    Утім, 1990-ті принесли нові складнощі, адже польським авторам доводилося конкурувати не тільки між собою, а і з іноземними перекладами, які заполонили Польщу. На один роман польського автора могло перепадати 12 романів закордонного автора, з яким його порівнювали. Ситуація почала змінюватися з 2000 р. Це пояснюється кількома причинами – великою конкуренцією за іноземні авторські права і можливість використовувати місцевого автора для промоції книги.

    Рецепт сучасного успіху польської фантастики, на думку Пйотера Гочєка, дуже простий – це відданість даному жанру видавців і читачів, а також розмаїття тематики творів. «Я дуже тішуся, що наша література така різна і це одна з тих причин, чому я з оптимізмом дивлюся в майбутнє, чому я сам пишу фантастику», - заявив він. Перспективи польської фантастики йому видаються іще кращими, з огляду на вихід серіалу за «Відьмаком» А. Сапковського  на каналі «Netflix». На його думку, вона може стати експортним товаром не гіршим за «скандинавський детектив».

    Поговорили і про майбутні переклади польської фантастики в Україні. За словами Володимира Арєнєва та Сергія Легези, в Україні було б непогано видати роман «Демократор» і збірку «Чорний батальйон» Пйотера Гочєка та класичну фентезі від Роберта Вегнера. Не слід також забувати про чотиритомну сагу Ярослава Гжендовича «Володар Льодового саду». А ось роман «Лід» Яцека Дукая вже скоро має вийти в українському перекладі.

    Відповідаючи на питання про перспективи української фантастики, Пойтр Гочєк зізнався, що у Польщі, на жаль, дуже мало знають про фантастику в Україні та сусідніх країнах (Чехії, Болгарії, Румунії). «В той же час, я вважаю, що цей регіон багатий на талановитих людей в різних сферах, не тільки в літературі. Я сподіваюся, що невдовзі цей продукт зможуть експортувати на захід. З тих незначних зразків, що я читав українських авторів, мені дуже подобалось» - завершив він.

 

    На презентації «П’ятикнижжя Лемового» слухачам відкривали Станіслава Лема з малознаної сторони. За словами учасників дискусії, на творчість Лема вплинули молоді роки, які випали на час фашистської окупації міста Львова, де він мешкав. Оскільки Лем належав до єврейської діаспори, йому довелося пережити гоніння, втрати та страх, що його схоплять. Зрештою, Лем виявився одним із 800 євреїв-львів’ян, що залишилися зі 100 000 громади після Другої Світової війни. Він втратив близько 100 родичів з обох боків. Як зазначили на презентації: «Читаючи про подорожі космонавтів у замкненому просторі, уявіть як Лем писав, згадуючи свої години у замкненій шафі, де він ховався від обшуків, що влаштовували нацисти. Коли ви читатимете про футурологічні конгреси, згадайте, що ця людина пережила найбільші травми 20 ст. для нього шоком було, що його відрізали від рідного Львова. Він ніколи туди не повернувся, говорячи, що Львів, як дівчина, яку ти любив у молодості, але вона вийшла заміж за іншого, і її біографія тебе мало цікавить».

    Інший момент, на який звернули увагу на презентації: Станіслава Лема в нас шанують як фантаста, проте сам письменник дратувався, коли його твори зараховували до НФ. На його думку, НФ у тому вигляді, в якому вона існувала, була чимось неякісним та відмінним від його власних творів. Перекладачі зазначили, що Лем був людиною дуже ерудованою, і в його текстах було багато термінології, тому, аби грамотно її перекласти, доводилося звертатися до додаткової літератури. Як сказав один із перекладачів: «У Лема в одному абзаці можуть з’являтися міркування з молекулярної біології, енергетичної теорії, теорії походження планет, космогенезу, естетики Гегеля, філософських поглядів Аристотеля, а закінчується це словом «срака». До того ж творчість Лема була тісно переплетена з соціальним та політичним життям тогочасної Польщі, тому для кращого розуміння особистості письменника кожен із томів «П’ятикнижжя» супроводжується додатковими матеріалами, статтями тощо.

 

    На "Книжковому Арсеналі" відбудась презентація відео проекту "Україна читає Лема", що здійснювався за підтримки "Польського інституту в Києві". Вперше проект показали публіці на фестивалі фантастики "LiterraCon" у Києві восени 2016 р. За цей час кількість відзнятих відео помітно зросла (з 2 до 8). Покращилась і якість відзнятих матеріалів. Зйомки стали більш професійними та динамічними, до читання уривків Лемових творів залучили більше людей.

    Завдяки проекту твори Станіслава Лема прозвучали не тільки українською, але і вірменською та мовою жестів. Був навіть ролик із таким-собі рок-н-рольним прочитанням, з музичним супроводом. Єдине, що залишилось незмінним - це цікаві, нерідко - футуристичні локації читань та дещо мінорна, пронизлива манера прочитання і подачі матеріалу. Відео показали практично з пилу, з жару - останній ролик готували у ніч перед презентацією на "Книжковому Арсеналі".

    Відвідуваність заходу була досить великою. Особливо приємно те, що подивитися і послухати прийшли не тільки затяті шанувальники фантастичного жанру, але і випадкові відвідувачі, яких зацікавило, що ж відбувалося на екрані? А отже проект виконав принаймні одне завдання - змусив людей знову звернути увагу на Станіслава Лема і його творчість.

 

    Польща – найближча до нас країна з розвинутою фантастичною школою. Починаючи від Станіслава Лема та Анджея Сапковського, Польща представлена багатьма цікавими та неординарними авторами, яких ми для себе тільки відкриваємо. Пишуть поляки і про Україну, при чому не тільки про добу козаччини (що пов’язує наші історії), а й про воєнні події останніх років.

    На «Книжковому Арсеналі» говорили про нові переклади польської фантастики.  На зустріч прийшли: перекладач Сергій Легеза, завдяки якому світ побачили українські переклади «Відьмака» та окремі твори С. Лема, письменник Володимир Арєнєв, що виступав як укладач російськомовних антологій видавництва «КСД», пані Ева Фіґель із «Польського інституту у Києві», котра сприяє українському виданню польських авторів, та почесний гість фестивалю – письменник Пйотер Ґочєк.

    Володимир Арєнєв зазначив, що Станіслава Лема та Анджея Сапковського українські читачі знають чи не з Радянського Союзу, щоправда, не в тих перекладах і не в такому звучанні, в якому їх варто читати. Проте, окрім цих авторів, у Польші є ще один класик фантастики, про якого в нас майже не чули – Яцек Дукай. Це – молодий хлопець, який «вистрілив» дуже рано, ще підлітком, пишучи дуже різні та глибокі фантастичні тексти, чим заслужив призвисько «другого Лема». Яцек Дукай дуже плодовитий автор, але українською в нього вийшло лише 1 оповідання – «Хто вигадав Лема» у додаткових матеріалах до першого тому «П’ятикнижжя Лемового». Протягом року в Україні має вийти перший повноцінний роман Дукая – альтернативна історія «Лід». Згадували на зустрічі й «польського Стівена Кінга» – Лукаша Орбітовського – також молодого письменника, з того покоління, яке надихалося не класичною польською фантастикою, а «трендовими» західними письменниками, яких у Польщі масово стали перекладати з початку 90 рр. Орбітовського українською можна почитати в антології фантастики для підлітків «Книга заборон і таємниць».

    Перекладач Сергій Легеза додав до цього списку Яцека Комуду – польського історика, що пише містичні твори про добу козаччини. Пана Яцека в нас видавали лише російською, проте уривок з його оповідання «Єрусалим» таки вийшов українською у газеті «Summa Fantastykі», яку розповсюджували на «Книжковому Арсеналі».

    Пан Легеза також порадував фанатів Сапковського: переклад останнього тому саги про «Відьмака» закінчено, отже «Сезон гроз» має вийти найближчим часом. За словами перекладача, відчувається, що книга-приквел написана значно пізніше за основний цикл, бо в ній головні герої – ті самі, але суспільство та суспільні проблеми, які підіймає роман, – вже зовсім інші, ніби це й не Сапковський писал.

    Почесний гість фестивалю пан Пйотр Ґочєк відомий в Україні, перш за все, російським перекладом свого оповідання «Странствие трех царей», що дало назву цілій антології фантастики від «КСД». Але на «Арсеналі» він більше говорив про своє інше оповідання – «Танк», яке вийшло українською в альманасі «Summa Fantastykі». За жанром «Танк» більш тяжіє до альтернативної історії, при його написанні автор надихався новинами про окупацію Криму, які його надзвичайно вразили та налякали. Тому він спробував уявити, що б відбулося, якби люди, які жили звичним життям, водили дітей до школи тощо раптом прокинулися в іншій країні. «Я уявив, що оповідання відбувається у тому місці, де я колись жив і ходив до метро. Я уявив, що там може з’явитися Танк, що символізував загрозу. Оповідання написане з перспективи дітей, які не розуміють, що відбувалося, чи-то війна, чи-то вторгнення, чи ми комусь піддалися, а дорослі не хочуть їм нічого пояснювати і з крихт вони самі вибудовують картину. Дуже швидко вони розуміють, що здатність робити вигляд, що нічого не відбулося, здатність людей відвертати очі дуже сильна».

    За словами Пйотера Ґочєка він дуже переймається ситуацією в Україні та інформаційною війною, яку веде Росія. Адже від цієї війни страждає й Польща, коли російські новини виставляють країну у вигаданому, поганому світі. Письменник із сумом констатує, що «зрештою, правда немає значення: хто перший доніс свою версію подій – той і переміг». Пйотер Ґочєк вважає, що зброєю у інформаційній війні може бути… фантастика, так, саме фантастика написана у жанрі альтернативної історії – не як розважальна література для втечі від реальності, а як література символів, що через аналогії змушує говорити та задумуватися над важливими суспільними проблемами.

 

    Майстер-клас від успішного письменника – це вже цікава подія. А коли його проводить гість із сусідньої країни – це вдвічі цікавіше. У Польщі за пройдешні роки склалися дуже теплі стосунки із фантастичною літературою: є що показати, є про що розказати. Тож на «Книжковому Арсеналі» можна було послухати поради з літературної майстерності від Пйотера Ґочєка.

    Письменник в основному розповідав про близький для себе жанр соціальної фантастики, що використовувалася в Польщі як форма політичного протесту, а зараз набула трохи іншого смислу. У пана Ґочєка є своєрідна «фішка» в написанні оповідань – починаються вони з чогось дуже легкого і простого, проте наприкінці їхня тональність раптово змінюється, підіймаючи великі пласти соціальних проблем. Наприклад, дії оповідання «Пес, папуга та камбала» відбуваються у світі «Доктора Дулітла», де трійко домашніх улюбленців Гітлера, Черчіля та Сталіна збираються на свої воєнні перемовини. Починаючись як казка, твір закінчується серйозними роздумами про природу людини та її призначення. За словами письменника, «автор має, перш за все, зацікавити читача, а коли йому це вдасться він може повести читача до чогось більшого – до морального аспекту, який він хоче розказати».

    Говорячи про актуальність соціальної фантастики, що майже завжди є реакцією на якусь політичну ситуацію чи режим (тобто по суті прив’язана до політичного контексту і не читається поза ним), пан Ґочєк зауважив, що навіть у такому жанрі можна ідентифікувати суспільні страхи і небезпеки, які будуть актуальними й далі. В якості прикладів письменник наводив твори Орвелла та Гакслі. При чому, на думку пана Ґочєка, «це така література, де фантаст із оптиміста, що вірить у чудове майбутнє, перетворюється на людину, що застерігає про майбутнє – як тексти братів Стругацьких, як Лем. Тобто фантаст, що пише соціологічні твори, намагається змінити якийсь пласт дійсності, і подивитися, що при цій зміні з нами станеться… І в цьому аспекті соціологічна фантастика може бути певним порятунком, ліками».

    Натхнення та нові ідеї письменник радить шукати у навколишній дійсності. Наприклад, одного разу у метро він помітив рекламу з людиною на фото та номером телефону, і йому спало на думку, а що, якби можна було подзвонити за цим номером, а відповість людина з фотографії. І в цьому місці реальність перетворилася б на фантастику. У своєму іншому творі – «Демократор» - пан Ґочєк зображав трохи підрихтовану версію російських пропагандиських новин, бо як він зізнався: «працюючи над текстом, я усвідомив, що не можу вигадати більш абсурдних речей, ніж ті, що відбуваються зараз у сучасній Росії».

    Починати писати твір письменник радить із цікавої ідеї, проте застерігає, що «сама ідея, суспільство, мода чи народ не можуть бути героєм книжки. Дуже важливо зрозуміти, хто буде героєм книжки, і яка історія з ним трапиться. Яким герой буде на початку, яким він буде наприкінці і як він змінюватиметься протягом історії. В цей момент автор має приймати рішення, який потенціал має його текст: чи це буде великий роман чи повість, чи коротке оповідання, чи невеликий жарт на кілька сторінок – такі тексти теж мають місце бути». Письменник радить також продумати цікаве та логічне пояснення: чому герой є саме таким, і чому він хоче розповісти нам саме цю історію, а не іншу.

    Наприкінці Пйотер Ґочєк побажав авторам-початківцям не лінитися: «якщо не вдається писати, треба редагувати, якщо не вдається редагувати, треба записувати свої ідеї. Якщо і це не вдається – поїдьте в подорож, де знову зможете активно мислити», читати багато різної літератури (в тому числі з тем, про які автори-початківці не збираються писати), мейнстрім-літератури та поезії (для збагачення словникового запасу), а також читати свої тексти вголос самому собі, щоб покращити стиль та відсікти все зайве.

 

    Дуже цікава дискусія про «Простір міфу у фантастиці» пройшла на «Книжковому Арсеналі». Кожен із доповідачів (а були серед них літературознавці, науковці, фантасти) спробував подивитися на міф під іншим кутом зору, тому розглянути тему вдалося досить широко та всебічно.

    Що ж таке міф? Літературознавець Олеся Стужук розповіла, що розуміти міфи як фантастику не правильно. Бо у давні часи, коли вони складалися, люди послуговувалися релігійним мисленням та дійсно вірили в те, що описується. З часів романтизму, коли міфи почали художньо перероблюватися, вони вже більше стали схожі на фантастику, хоча у цьому сенсі у творах Вергілія ще відбуваються «чудеса», а ось у Котляревського події фактично тяжіють до фантастики.

    Чи може одна людина створити міфологію? У більшості випадків міф – це колективний продукт, однією з рис якого є варіативність. Але є такі письменники, що беруть на себе відповідальність створення власного пантеону. Автор та видавець Олексій Жупанський згадав у цьому сенсі Г. Лавкрафта, чиє світобачення втілилося у зовсім нетиповий пантеон, де є божевільне божество, що має своїх химерних прислужників. В українському фентезі теж нещодавно з’явився роман з розробленим пантеоном та світом. Його авторка Наталя Савчук планує написати 7 томів. Письменниця розповіла, що сюжет склався тільки тоді, коли вона підібрала до світу потрібну міфологію, в її випадку – матріархальну. Інша письменниця – Дара Корній, яка нещодавно упорядкувала довідник із української міфології, закликала авторів писати не про гномів чи ельфів, а вибудовувати власні світи, послуговуючись українськими мотивами. За її словами, щоб вигадати власний міф, треба добре орієнтуватися в інших міфологіях та в тому, що їх об’єднує.

    Міф релігійний та міф соціальний. На дискусії зазначили, що міфи – це не тільки розповіді про богів. У ХХ ст. люди зіштовхнулися з іншою міфологією – ідеологічною. Політичні режими насаджували власне світосприйняття, як у СРСР, стираючи в людей пам'ять про минуле. Олексій Жупанський, автор фантастики про тоталітарний період «Благослови тебе Боже! Чорний Генсек» розповів, що українцям ще довго доведеться розгрібати наслідки того соціального міфу, коли вже зараз радянське дитинство згадується як щось хороше, і відбувається підміна понять: молодість у ті часи плутають із добробутом у країні.

    Із глядацьких рядів Олександр Міхед та Олексій Гедеонов зазначили, що уявлення про міф тісно пов’язане із суспільством та епохою, які його переповідають. У цьому контексті згадували християнські ікони, людей на яких середньовічні художники зображали одягненими за останнім писком моди своєї країни та періоду. Згадали також екранізацію «Американських Богів» Ніла Геймана, в якій Технохлопчик 2017 р. – це вейпер, що рухається під техно. Від себе додамо, що у Геймана серед «нових богів» згадувався Бог Пейджера, якого у 2017, мабуть, навряд чи екранізують.

    Як використовувати міфи при написанні фантастики? Для цього, перш за все, потрібно зрозуміти, як працює міф. Літературознавець Михайло Назаренко підкреслив, що міф – це структура, потрібно зрозуміти її елементи та втілити їх у романі. Якщо взяти тих самих «Американській Богів», то там використані такі елементи міфу: час йде по колу, є специфічна взаємодія між богами, є певні ритуали, які треба виконати, щоб не сталося чогось поганого тощо. Деякі фантасти відчувають цю структуру інтуїтивно. Читачі також можуть не усвідомлювати підвалин цього процесу, але відчуття того, що вони прочитали щось міфічне в них залишається.

    З іншого боку, як зазначалося раніше, ознакою міфу є варіативність – коли збирається кілька варіантів якоїсь події та не надається перевага жодному з них. Михайло Назаренко зазначив, що міф помирає, коли якийсь із варіантів стає каноном. У цьому контексті він навів твори Дж. Р. Толкіна, де «Володар перснів» мав певні розрізнені міфи, але коли професор спробував упорядкувати їх в «Сільмаліріон», то так і не зміг його дописати. Олеся Стужук додала, що фантасти створюють цю міфічну варіативність через недомовки у тексті, змушуючи читачів дофантазовувати та робити фанфики. Коли читачі пишуть фанфики на уподобаний світ, вони також займаються міфотворенням.  

 

    Тема нашого першого випуску альманаху «Das ist fantastisch!» (Terra cossacorum) (2014 р.) - козацька фентезі несподівано дуже добре лягла у тематику цьогорічного «Книжкового Арсеналу», присвяченого «Енеїді» Котляревського. Проект фантастичних заходів від об’єднань «Зоряна фортеця» та «Literra» - «Еней Versum» включав розмову про фантастичних козаків.

    У дискусії приймали участь коміксисти Максим Прасолов («Даогопак») і Андрій Данкович («Space cossacks»), перекладачі Катерина Грицайчук, Анатолій Пітик, а також Сергій Легеза та, власне, ваш покірний слуга.

    Основну увагу ми зосередили на тому, що образ козака у фантастиці може бути дуже відмінним і навіть несподіваним, а також на тому, що він вже давно вкоренився у фантастиці, до того ж, не тільки українській. Ведучий – Олег Сілін розпочав розмову з питання, хто ж найвідоміший козак у фантастиці? Як виявилося – це Конан Варвар Роберта Говарда, який навіть називав себе гетьманом козаків із пониззя річки Запорожки.

    Презентуючи нашу збірку, я звернув увагу на те, що кожен автор зміг знайти свій образ козака у фантастиці. Про це промовисто говорила навіть сама обкладинка, в оформленні якої було використано роботу Ігоря Бежука «Капітан Мамай», що зображує козака у світі «Warhammer». Не поступилися і автори. Хтось написав горор, хтось – космічну фантастику про далеке майбутнє, у когось вийшла куртуазна історія з каретами та дуелями, а в когось – бойова фантастика, в якій переплітаються технології майбутнього і прадавня магія.

    Сергій Легеза, чия стаття про образ козаччини у польській фантастиці також представлена в нашому альманасі, розповів, що він (образ) використовується поляками у кількох аспектах. По-перше – це деромантизація шляхетських часів, такий собі анти Сенкевич (переважно, у творах Яцека Комуди) із домішками містики, альтернативна історія, в якій, зокрема, розглядається як би розвивалася історія, коли б після Хмельниччини постала Польща не двох, а трьох народів,  а також намагання звести докупи наукову фантастику та фентезі (Томаш Колодзейчак та Павло Майка).

    Анатолій Пітик та Катерина Грицайчук відмітили, що традиція використовувати образ українського козака вже давно існує у американській фантастиці. Це не тільки «Конан Варвар» Р. Говарда, але й історії про Козака Клита від Гарольда Лемба та, власне, фримери в «Дюні» Френка Герберта. Іноді вони бувають не надто впізнаваними, оскільки американці, на відміну від поляків, погано уявляють собі образ історичного козака. Для них це, швидше, якийсь абстрактний образ воїна чи борця за свободу. Проблема ж з несприйняттям у сучасному українському суспільстві того, що іноземні письменники дійсно писали про українських козаків, полягає у комплексі меншовартості. «Українцям важко повірити, що хтось у інших країнах дійсно міг зацікавитися нами та нашою історією», - зазначили перекладачі.

    Коміксист Максим Прасолов розповів про комікс «Даогопак» та інші проекти, в яких він приймає участь. За його словами, у створеному ними всесвіті «Запорізька Січ» - це інженерна фортеця, яка існує в часі, а козак – представник ордену бойових мистецтв та магії. Сама «Січ» існує в різних періодах часу, навіть за часів Атілли, а козаки-мамаї – це такі собі «попаданці», які допомагають направляти історію в правильне річище. Детальніше почитати про Мамаєвий курінь, можна буде у п’ятій частині «Даогопаку», робота над яким вже добігає кінця.

    Максим Прасолов відзначив, що те, над чим вони, перш за все, працюють – це включення образу козака у загальний пантеон. Наприклад, у фантастиці надзвичайно добре представлено образи самураїв, вікінгів, є навіть фантастичні індіанці. Козаки також можуть знайти собі місце серед них.

    Як на мене, надзвичайно важливим видалося уточнення Максима Прасолова про те, що вплив художнього образу (як візуального, так і літературного) на сприйняття історії є надзвичайно потужним і навіть вагомішим за історичні факти. «Історія – це конкуренція версій розвитку», - сказав він та зауважив, що нам слід памятати про те, що козаччина – це, перш за все, лицарство, а не сльозлива шароварщина.

    Андрій Данкович розповів про те, наскільки важливим для всіх нас є космос. «Якщо брати козаків, то вони теж були винахідниками, які випередили свій час, прагнули долати бар’єри і бути всюди, чому б їм не бути в космосі?» - поставив він риторичне питання. – «В космосі безмежні можливості для розвитку, а козак – це першовідкривач».

    Завершили розмову перспективами козацької тематики, у тому числі, для горору, для чого є добре міфологічне підґрунтя. У зв’язку з цим згадали про анімаційний фільм на вірш «Кобзаря» у жанрі зомбі-горор, який недавно презентували. Окрім цього також Максим Прасолов поділився планами створити історію про козака-космічного вовка, яку представлять приблизно за рік.


    Таким нам запам'ятався "Книжковий Арсенал - 2017". Звичайно, нам вдалося відвідати далеко не всі цікаві заходи, але сподіваймося наші репортажі допомогли вам скласти враження про цьогорічні фантастичні заходи фестивалю.