Статті‎ > ‎

Розгорнутий репортаж із «Львівського Форуму видавців - 2017». Частина 3. Презентації новинок фантастики

Розгорнутий репортаж із «Львівського Форуму видавців - 2017».

Частина 3. Презентації новинок фантастики

 

У третій частині репортажів із «Форуму видавців» мова йтиме про презентації новинок фантастики.

Однією з найбільш знакових подій цьогорічного «Форуму видавців» стала презентація новинок фантастики від українських авторів. Презентувати книжки прийшло 9 письменників, модерувала захід співорганізатор фестивалю фантастики та уявних світів «ЛіТерра Кон» Олена Савінова.

Серед представлених новинок: 4 романи у жанрі фентезі, 3 книги,які можна назвати містикою чи горором, 1 роман – дизель панк та 1 – НФ . Отже, якщо судити з презентації, вітчизняні автори, що полюбляють працювати у жанрі фентезі, розділяють історію на кілька томів – практично всі представлені книги-фентезі були першими частинами майбутнього багатокнижжя. Зокрема, Ярина Каторож, про яку ми вже писали, розповіла про книгу «Стожар» - першу частину трилогії «Палімпсест». У її романі дві дівчини з однаковою зовнішністю живуть у підкореній країні. Вони поки що не знають чого хочуть, а просто намагаються вижити. За словами автора, у наступних книгах героїні можуть навіть зустрітися. Львівська письменниця Любов Відута, яка отримала спец-відзнаку на конкурсі «Коронація слова» у номінації «фентезі» розповіла про свій роман «Ловці думок», який до «Форуму» не встигли надрукувати. Любов Відута до цього писала дитячу літературу, а на написання роману її надихнув сон, який наснився три рази. Її роман, можливо, називатиметься «Ловці думок та емоцій» і матиме продовження. Іще одна письменниця Наталія Матолінець, чия книжка також не вийшла до «Форуму», але має вийти до кінця року, розповіла про власне фентезі «Гессі», яке отримало другу премію «Коронації».  Історія починається в альтернативній Європі початку ХХ ст.. Головна героїня Гессі, вона ж Гестія, – богиня домашнього вогнища. Загалом, у книзі багато відсилок до міфології і не тільки грецької. Там немає великих війн, ніхто не рятує світ, ця книга скоріше про дорослішання, пошук себе, гіркі життєві уроки, кохання та втрати. За словами письменниці, в неї є інші романи дотично пов’язані з «Гессі», і вона сподівається, що усі книги побачать світ. Іще одна молода письменниця – Ореста Осійчук – представила перевидання підліткового фентезі «Айхо» про пригоди хлопчика у світі Узбережжя. Загалом, авторка планує випустити 6 книг у цій серії.

«Блок» наукової фантастики представляло 2 автори – Олена Красносельська з романом «Цифрові дощі часу» та Ігор Сілівра з дизельпанком «Архіпелаг». Роман Олени Красносельської написаний у жанрі наукової фантастики. На презентації автор розповіла, що має технічну освіту та працює з роботами у галузі промисловості. Власний досвід, а також відвідання новітніх автоматизованих підприємств у Європі, надихнули автора на фантастичне припущення, що енергія може бути розумною, коли надати їй певні алгоритми. І саме енергія є тим посланням, яке можна передати крізь час. У романі згадуються спеціальні енергетичні рОботи, створені для цієї місії. Цікаво, що письменниця пішла ще далі та описала окремий світ із оцифрованої інформації, зі своїм населенням, архітектурою та навіть політикою.За сюжетом роману запорізький міліонер дізнається, що смертельно хворий.  І, хоча, кажуть, що час за гроші не купити, герой отримує таку можливість.

(фото із окремої презентації "Цифрових дощів часу" у книжковому магазині)

А ось «Архіпелаг» - це третій за рахунком роман чернівецького письменника Ігоря Сіліври, що вже зарекомендував себе як автор першого українського стімпанку. Як зазначив автор: «Якщо стімпанк – це час винахідників-одинаків, то у дизельпанку – тоталітарне подавлення суспільства. Коли винахідник – це злий геній. Є велетенське місто, де сконцентрована значна частина усієї культури, за ознакою жанру воно контролюється злим синдикатом, який поділений на директорати, що гризуться за владу. З іншого боку, це історія простих людей, що шукають свій шлях».

Серед містики і горору були представлені: збірка сплатерпанку «Свині» та романи Олексія Жупанського «Благослови тебе Боже! Чорний Генсек» і Олександра Завари «Песиголовець». Збірка «Свині» - вже четверта друкована книжка оповідань українських авторів, яку видають Олександр та Надія Дмитровські (фензін «Підвал»). Цього разу її представляв один із авторів – Назарій Вівчарик. Тематикою збірки став незвичний для українського читача сплаттерпанк – жанр горору із убивствами, тортурами, розчленуванням тощо. А ось Олексій Жупанський, автор роману «Благослови тебе Боже! Чорний Генсек» вважає свій твір не скільки фантастикою, стільки спекулятивною літературою. Книжка народжувалася як загравання з лавкрафтіанськими мотивами на теренах України. Сюжет має в собі елемент альтернативної історії: 90-ті рр., Радянський Союз не розвалився, і головний герой – журналіст – їде до віддаленого містечка. Там він відкриває страшну правду про себе, і вибирається з містечка вже не тим, ким був до цього. За словами письменника, з цього моменту і починається найцікавіше. Ємко і достатньо повно розповів про роман «Песиголовець» Олександр Завара: «Песиголовця я характеризую як химерне фентезі, це вигаданий мною жанр, де я намішав усе, що мені подобається: містику, детектив, трилер, слешер, горор тощо. Мені хотілося, щоб роман нагадував класику типу «Дитина Розмарі». Роман про письменника, чиї книжки не продаються. І він хоче написати бестселер. Він згадує, що на Прикарпатті бачив ікону святого Христофора, якого зображують із головою собаки. Персонаж вирішив писати про Песиголовця, і у його житті та родині починаються химерні події. І чи ведуть вони до хеппіенда, чи ні, не так однозначно. Роман складається з 2 сюжетних ліній: одна – це побут письменника, друга – про песиголовця, який став Святим Христофором:  хто він і чому він став християнським святим. Я також надихався дитячими казками, типу братів Грімм, що писали явний горор. Всередині я задіяв казку про Червоного Капелюшка».

 

На «Форумі видавців» представляли новинки фантастики у перекладі та нові книги від видавництва «НК-Богдан». Заходи йшли підряд і настільки плавно перетікали з одного в інший, що ми вирішили об’єднати їх в нашому репортажі.

Говорили про перекладну фантастику, переважно, із перекладачами та представниками видавництв. Зокрема, на черговій форумній презентації Ніла Геймана анонсували вихід роману «Good Omens» у видавництві «КМ-Букс» вже взимку.

Оксана Самара, перекладачка роману Джефа Вандермеєра «Знищення» (першої частини трилогії), що вийшло у цьому ж видавництві, настійливо рекомендувала присутнім не читати книжку, бо там нічого не зрозуміло, і сюжет починається, як герой об’ївся дивних грибів. За її словами, у романі її здивувало все – від своєрідної граматики (яка змусила плакати навіть редактора) до повністю безглуздого тексту (що дивував не одного колегу-перекладача, яком вона це показувала). Як розповіла Оксана Самара, читання тексту вводить у змінений стан свідомості, і читач сам починає інтерпретувати слова, щоби надати їм хоч якийсь зміст. Перекладачці іноді дуже хотілося хоч трохи наділити смислом переклад, але вона розуміла, що має обмежений вплив на текст, і її мета – передати це так, як було у першоджерелі. Проте, за її словами, якщо читачам подобається нестандартна подача фантастики, де немає дівчаток у бронелівчиках, книгу варто спробувати. До того ж зараз роман екранізують із Наталі Портман у головній ролі.


А ось перекладач « Падіння Гіперіону» Богдан Стасюк «свою книжку» читати настійливо радить, бо роман Дена Сіммонса – це класична фантастика без постмодерністичних викрутасів. До особливостей українського видання «Падіння Гіперіону» можна віднести: глосарій термінів та назв, що зустрічаються у «дилогії», та примітки до тексту (адже Сіммонс полюбляє вставляти відсилки до інших фантастів, у тому числі маловідомих у нас, тому читачам вони не завжди очевидні). За словами Богдана Стасюка, якщо перший том «дилогії» закінчується на найцікавішому, то у другій частині автор зміг логічно завершити всі сюжетні лінії, аби в шанувальників циклу не залишалося питань. Видавництво «Навчальна книга – Богдан» планує випустити всю тетралогію Дена Сіммонса, робота над другою «дилогією» - «Ендіміон» та «Сходження Ендіміону» триває.

Цикл Дугласа Адамса «Путівник галактикою» представляв перекладач Олексій Антомонов. За його словами, окрім загального трешу і гумору, Дуглас Адамс цікавий і тим, що описав сучасні технології задовго до їх виникнення. Наприклад, у романах, написаних практично 40 років тому, є книга, що може довго існувати без заряду, а оновлення до неї надходять через бездротовий зв'язок. У циклі згадується надрозумний комп’ютер «Deep Thought « («Глибока Думка»), який, до речі, за словами самого Дугласа Адамса, є відсилкою до «Deep Throat» («Глибока Глотка») – найбільш касового порно, що йшло у кінотеатрах. Коли «Глибоку Думку» питають, скільки він шукатиме відповідь про «життя, Всесвіт і все таке», комп’ютер називає дуже великий проміжок часу, а присутні перепитують: «ти що гірший за Гугл?». І таких цікавих збігів для уважного читача досить багато.

Представниця видавництва «Навчальна книга – Богдан» Діана Семак розповіла про романи Роджера Желязни «Хроніки Амбера», новинки Кліффорда Сімака та, загалом, виступала замість відсутніх перекладачів. За її словами, видавництво з цікавістю спостерігає, в яких серіях книжки купують краще. Так, «Хроніки Амбера» читачі розкуповують із «диванними» обкладинками, романи Сімака, навпаки, радо беруть у «бездиванних» «Горизонтах фантастики», а ось Дена Сіммонса однаково купують в обох серіях. Діана Семак нагадала читачам, що в них виходять і кишенькові серії, і в них незабаром також очікуватиметься поповнення.


Популярний письменник Макс Кідрук привіз на «Форум видавців» свій новий роман «Не озирайся і мовчи». За словами автора, це – перша його позажанрова книга. Якщо у минулому романі «Зазирні у мої сни» жанри можна було визначити як: фантастика, триллер, містика, то у «НОІМ» на перший план виходить горор. Але книжка все таки – не горор, і не писалася задля того, щоби когось налякати. Стилістично вона тяжіє до попередніх робіт автора з традиційним ухилом у «соціалку». За словами Макса Кідрука, у книзі підіймається багато проблем, актуальних для нашого суспільства: булінг у школі (цькування), відношення батьків та дітей, підлітковий ескапізм (втеча від реальності) за допомогою соціальних мереж та комп’ютерних ігор.

При цьому Макс Кідрук вирішив позбутися іншої фірмової «фішки». За його словами, він зрозумів, що переобтяжує твори науковими обґрунтуваннями, і це не сприймається читачами. Відтепер його романи стануть «простішими», хоча і далі ґрунтуватимуться на сучасних наукових теоріях. Але від детальних описів залишаться прозорі натяки, розкидані по тексту, і згадування книжок, в яких про це можна почитати докладно. Якщо ви читали Макса Кідрука і наукова деталізація вам подобалася, ця новина, можливо, вас засмутить.

В «НОІМ» наукове обґрунтування базується на сучасних теоріях про час і простір. Починаючись як щось схоже на «Нарнію», роман звертається до науково-фантастичного припущення, що «простір і час на мікроскопічному рівні мають інші властивості, ніж на квантовому рівні». Слід сказати, що до виходу роману автор підготував безпрецедентний тур містами України: «100 міст НОІМ». Його мета – залучити до читання якомога більше людей. Графік туру доступний на сторінці Макса Кідрука.

На останок письменник розповів, що вже працює над новим романом під назвою «Де немає Бога». Майбутня книга не буде фантастикою, але за словами Макса Кідрука в ній буде намішано все те, що він любить і на чому розуміється, тому на цей роман він покладає великі сподівання.

 

У вузькому колі, що складалося з друзів і видавця, та, мабуть, в одній із найкрасивіших локацій «Форуму видавців» - Королівській трапезній Італійського Дворику – відбувалася презентація нового роману Валентина Терлецького «В.І.Н.». Минулого року Валентин сидів між фантастів, розповідаючи про свою повість «Кілька років зими», і анонсував «В.І.Н.» як іще одну фантастику. На презентації, на жаль, виявилося, що новинка до фантастики має дуже дотичне відношення, бо за жанром це радше сюрреалізм або химерна проза.

Автор проспойлерив весь сюжет разом із несподіваним поворотом у кінці. Отже, головний герой – журналіст «жовтого» журналу. У редакції йому дають завдання: провести журналістське розслідування про зниклого без вісті музиканта. Журналіст розшукує його друзів, коханок, колег, розмовляє з усіма, а потім раптово доходить висновку, що ніякого музиканта не було, а зникла людина – це сам «він», а точніше «В.І.Н.» – тому й роман так називається. Закінчення, за словами письменника, вийшло аж надто схожим на «Парфумера», але коли автор це зрозумів, вирішив залишити як є.

Звичайно, важко сказати, чи варто розглядати химерну прозу як різновид фантастики. Хоча, наприклад, на літературному конкурсі «Коронація слова» організатори відносили подібні твори до «фантастичної» підгрупи. Ми також, дотримуємося широких поглядів на фантастику, тому й вирішили розповісти про цю новинку.

 

Презентація дебютного роману Роксани Тимків «Голеор» була схожа на святкування Дня Народження: вщент переповнена зала, багато хто прийшов із квітами та подарунками, серед присутніх можна було помітити дорослих та дітей у святковому одязі, новоприбулі мило віталися з авторкою та іншими гостями.

Отже, «Голеор» був написаний на перших курсах університету, зараз Роксана Тимків вже навчається у магістратурі. Роман базується на слов’янській міфології, яка на момент написання твору, видавалася авторці найменш розкрученою. Авторка зізналася, що відвідувала курси письменницької майстерності, і вони допомогли довести справу до кінця та завести потрібні знайомства. Навіть більше, завдяки курсам вона змогла отримати відгук від знаного письменника Юрія Винничука, щоправда, не дуже приємний, проте він порадив дівчині подаватися на літературні конкурси. Походивши по конкурсах без видимих результатів, Роксана Тимків вирішила звернутися напряму до видавництва, і «Піраміда» взялася надрукувати твір.

За словами авторки, її твір про богів та людей, наділених другою сутністю, звіриною. І хоча її критикують за надлишок діалогів, нерозкриту філософію світу та мінімалістичні описи, вона не збирається зупинятися і писатиме далі. Свій наступний роман Роксана Тимків хоче робити вже для дорослої аудиторії.

 

На презентації романів Ніла Геймана розповіли про невідомі твори автора та роботу над українським перекладом. За словами літературознавця Михайла Назаренка, перша книжка письменника була присвячена групі «Duran Duran», бо з чогось треба було починати. Потім він писав про Дугласа Адамса, творця «Путівника галактикою». Іще 2 контексти розуміння Геймана, на думку літературознавця, -  це національно-родинний і коміксний. Ніл Гейман походить із юдейської неортодоксальної родини, і через особливості виховання інші релігії він відкрив для себе лише у школі. Для Ніла Геймана всі міфології існують на одному рівні, що неодноразово проглядається у його творчості. З дитинства письменник цікавився коміксами, потім інтерес трохи вщух, але після знайомства з Аланом Муром відкрилася ще одна сторона таланту Геймана. Його комікс «The Sandman» став одним із найбільш успішних творінь кампанії DC (до речі, український переклад цього коміксі очікується вже до кінця року у видавництві «Рідна мова). Іще однією знаковою подією стало знайомство Геймана з Пратчеттом. У Геймана була цікава ідея, але він відчував, що не витягне написати це самотужки, Пратчетту ідея також сподобалася, тому він запропонував або викупити її, або написати роман у співавторстві. Гейман вибрав другий варіант, і так народилася книга «Good Omens».  Зараз цей роман екранізують, а над сценарієм кіноадаптації працює особисто Ніл Гейман.

Проте, на презентації у центрі уваги опинився український переклад іншого роману письменника, а саме – «Американські боги». Перекладачі розповіли, що були у захваті від книги, прочитавши її кілька років тому мовою оригіналу, і вже тоді замислилися, що хочуть перекласти цей величезний роман. А роман дійсно досить об’ємний – 27 авторських аркушів, до того ж в українському перекладі вийшов текст ювілейного видання до 10ти річчя твору, довший на 12 000 слів. Проте, як зізналися перекладачі, в українському перекладі вони «вирізали» фрази «він сказав» та «вона сказала», що повторювалися безліч разів у діалогах. Цих фраз було настільки багато, що після закінчення їхньої роботи роман «схуд» аж на один авторський аркуш. Перекладачі розповіли, як сперечалися з приводу перекладу деяких слів, і навіть кидали монетку, аби визначитися з остаточним варіантом. Загалом, їм сподобалося працювати над книжкою, і вони будуть раді, якщо до них звернуться з проханням перекласти інші твори, дотичні до «Американських богів». 

 

Про «Нейроманта» в мережі говорили дуже багато, але зараз ми розповідатимемо про книжку з позиції видавців, озвученої на львівському «Форумі». Отже ідея перекласти Гібсона з’явилася десь 6 років тому, коли майбутній співзасновник «Видавництва» Ілля Стронговський познайомився з майбутньою перекладачкою Ольгою Любарською. Після отримання прав на «Нейроманта» розпочалася безпрецедентна, як для українського книжкового ринку, робота над текстом.

Ольга Любарська зізналася, що читала текст понад 10 разів, а перші два місяці перед початком перекладу проводила щось на кшталт невеликого дослідження: передивлялася інтерв’ю Гібсона, читала додаткову інформацію, критику, шукала на мапах назви міст і вулиць, які згадуються у романі тощо. Перекладачка зазначила, що текст «Нейроманта» багатошаровий, мов пиріг, і її основною задачею було передати всі ті шари «такої ж товщини», якої вони були закладені автором. Нетиповим кроком для роботи над перекладом фантастики стало залучення наукового редактора – Володимира Анохіна. За словами Ольги Любарської, його метою було показати, які технології з описаних у романі вигадав Гібсон, які були популярні у 80ті, але зараз забуті, і які, зрештою, актуальні і сьогодні. Свої зауваження Анохін надсилав письмово, підкріплюючи їх цитатами з підручників та фотографіями. Загалом, переписка перекладача з науковим редактором зайняла 2 авторських аркуші, сама ж робота над перекладом тривала близько 5 місяців. Окрім наукового редактора над романом працював і звичайний редактор – Олександр Стукало. До виходу «Нейроманта» доклав зусиль ще один український перекладач – Богдан Стасюк, щоправда, цього разу він виступив у ролі автора передмови. Стрижневою ідеєю передмови стали роздуми автора на тему: «Чи живий іще кіберпанк, та чи актуальний він зараз?».

А ось над дизайном обкладинки працював видавець – Ілля Стронговський. Він дуже хотів, щоби обкладинка вийшла концептуальною і передавала дух ретрофутуризму. Тому він передивився всі фільми, аніме та навіть пройшов комп’ютерну гру у стилі кіберпанку. Першою ідеєю було вбудувати в обкладинку екран з електронними чорнилами та чотири кнопки, щоби міняти картинки на екрані. Коли це виявилося дуже дорого, видавець звернув увагу на голограми, але й там ціни були такі, що «треба було продати нирки всіх причетних до проекту і їхню нерухомість». Зрештою, зупинилися на варіанті картинки-переливачки, яка, за словами Іллі Стронговського, має привертати увагу своїм блиманням і символізувати екран. Для створення шрифтів «Нейроманта» Ілля запрошував людину, що займається розробкою шрифтів для кампанії «Apple». Для «Нейроманта» фахівець створив 9 екслюзивних шрифтів, а «Видавництво» обрало той, що їм більше сподобався. Зрештою, за словами Іллі Стронговського, принаймні шість технологій, що були задіяні для виготовлення книжки, використовувалися в Україні вперше.

Книжка вийшла на якісному папері, без ілюстрацій, проте з зеленими розворотами між розділами в стилі «Матриці» (рентгенівські зображення плат) і подекуди з використанням шрифту зеленого кольору. «Видавництво» продовжує працювати над перекладом Гібсона та пообіцяли представити другий том «Нейроманта» вже через рік.

Отже книжка вийшла нетиповою для українського ринку і навіть досить скандальною через свою ціну – 600 грн. Чи вартий «Нейромант» цих грошей? Цілком можливо, що з урахуванням витрат і вкладеної праці собівартість книги справді виявилася високою. Та із тим, що видавець має право самостійно визначати цінову політику, важко посперечатися. Інша справа, що переклад книги має виконувати ще і просвітницьку функцію, тоді як в існуючий ситуації читати Гібсона українською зможуть далеко не всі бажаючі. Українські читачі готові платити за якісні видання, проте до певної межі, перетнувши яку книга проходить повз цільову аудиторію і перетворюється на подарункове видання для гурманів. Вихід «Нейроманта» у цій ціновій категорії створив прецедент: з одного боку, заповнюється ніша якісної літератури українського виробництва, яку не соромно возити на міжнародні виставки – і це добре, з другого боку, якщо інші видавництва, як хотів би Ілля Стронговський, рівнятимуться на нього і друкуватимуть подібні книжки – українським читачам буде непереливки. Проте, головний мінус у виході «Нейроманта» в тому, що допоки права належать «Видавництву» фени опинилася у патовій ситуації – або читати книжку за 600 грн., або ніяк. Єдина можливість для бюджетників, щоб почитати «Нейромант» – це покетбук, можливість видання якого Ілля Стронговський розглядав у разі непоганих продажів подарункового видання, про що він казав рік тому на передпрезентації.

 

На презентації романів Террі Пратчетта можна було послухати про роботу над українським перекладом та найближчі плани видавництва на «Дискосвіт». Представниця «Видавництва Старого Лева» розповіла, що на видання Пратчетта їх надихнуло інтернет-опитування про найочікуваніші переклади фантастики, в якому «Дискосвіт» переміг із великим відривом. За її словами, перекладати Пратчетта складно, бо треба бути дуже уважними до дрібниць. Наприклад, під час верстки «Правди» спочатку виправили всі одруки газетної статті з роману, а потім зрозуміли, що вони були в оригіналі, і на них будувався гумор, тому довелося повертати все назад. З іншого боку, у самого Пратчетта бували неточності у книгах (в якості перекладу називали аналог фотоапарату, що у різних романах фігурував під іншими назвами), тоді перекладачі йшли за автором. Загалом, над перекладом «Дискосвіту» працює ціла команда, яка розробила внутрішній словничок, щоби всі назви та «промовисті імена» звучали однаково протягом циклу. На сьогоднішній день «Видавництва Старого Лева» має права на переклад 7 книжок Террі Пратчетта: «Правда», 2 книги про Ринсвінда, 2 книги про Смерть та 2 книги про Відьом, але воно відкрите до побажань шанувальників. Представниця видавництва сказала, що цілком імовірно буде цикл про «Варту» та, можливо, «Going Postal».

Із залу питали, як у книгах передавали мову Смерті, адже в оригіналі вона була іншим шрифтом, а в російських перекладах – капсом, на що отримали відповідь, що в українському перекладі також буде капс.

Над оформленням українського видання Пратчетта працює творча майстерня «Аграфка», вони розповіли, що заклали для кожного з підциклів спеціальні графічні символи. Для «Ринсвінда» - це капелюх, для «Відьом» - казанок, для «Смерті» - клепсидра, для «Варти» - герб Анк-морпорка. Є ще універсальний символ – «Дискосвіт» - на звороті кожної обкладинки.

 

Таким нам запам’ятався «Форум видавців» - 2017.