Статті‎ > ‎

Відгук на комікс «Чорний молот»

Відгук на комікс «Чорний молот»


Святослав Чирук

    Чим хороший комікс відрізняється від поганого? Хтось скаже про мальовку, хтось про закрученість сценарію, хтось зверне увагу на леттерінг, бо в ідеальному коміксі все має бути ідеальним. Для мене хороший комікс – це комікс, який залишає по собі емоцію. І чим підкупив мене «Чорний молот», так це саме тим, що залишив по собі приємний, хоч і дещо гіркий, наче лакриця, тривалий післясмак.


   

За сюжетом – це історія про кількох супергероїв із різних сетингів, які після великої супергеройської битви проти Анти Бога, внаслідок якоїсь дивної аномалії опинилися в паралельному всесвіті, на фермі поруч із маленьким містечком, з якого вони не можуть виїхати. Більше того, деякі герої втратили деякі свої здібності, як, наприклад, дівчина Ґейл, яка не може повернутися у своє справжнє тіло. Герої змушені прикидатися родиною, для того, щоби не викликати підозр в оточуючих. Ситуація триває роками. І це створює справжню драму. Когось це все вже настільки дістало, що зводить із розуму, а хтось … отримує задоволення від того, що нарешті має спокій і бодай ілюзію нормального життя. Звісно, це створює конфлікт, до того ж, конфлікт не єдиний. Врешті-решт, формує напругу, яка колись має або вибухнути, або тихенько випаритися. Тобто за героями просто цікаво спостерігати. За їхніми емоціями та стосунками.


    Але це не все. Книга побудована на флешбеках. Вони є всюди. Починаючи з того, що сюжет побудований так, аби ми побачили його з точки зору різних персонажів, де про кожного дається його передісторія. І закінчуючи тим, що вони прориваються в основному сюжеті в якості обірваних спогадів, що раптово зринають і знову-таки створюють настрій. А що вже казати про псевдо-ретро обкладинки (виконані у відповідній стилістиці) з головними героями у часи їхнього підйому. Обкладинки, які мають викликати в нас відчуття ностальгії і смутку за чимось втраченим, хоча його ніколи не існувало. І, чорт забирай, таки викликають!



    Сюжет має кілька рівнів – внутрішній, емоційний, та зовнішній – подієвий. Останній, до того ж, складається із такого-собі детективного елементу, де ми намагаємось зрозуміти, що ж, врешті-решт трапилося, і чому герої тут опинилися, та пригодницького, де ми слідкуємо за тим, що ж з ними трапиться. Це дуже складна сюжетна структура. Так що якщо ви думали, що читати про ферму – нудно, і там тільки корів доять, ви глибоко помилялися.

    У коміксі приємний малюнок і дуже вдало підібрана колористика. Надзвичайно цікаво почитати в кінці статтю сценариста про те, як цей комікс народжувався, ознайомитися з енциклопедією первинної версії, яка так ніколи і не побачила світ. Подивитися на ескізи обкладинок та героїв, які створювалися під час роботи. Зазирнути за лаштунки, побачити бодай краєм ока на творчу кухню – це завжди цікаво.



    Перший том «Чорного молоту» – затравка. Події тут лише закручуються, але закручуються вдало. Особисто мені дуже кортить побачити продовження. І ще одне – про всілякі деконструкції супергеройського міфу вже писали. Мені ж хочеться звернути увагу на інше. Будь-яку історію можна читати по-різному. Можна відшукувати складні смисли, заглиблюватися у метафори, шукати відсилки (а їх тут чимало), а можна читати просто, як цілком самостійну історію. Мені дуже сподобалося, що в кінці автор ідеї зізнався, що коли він це задумував, йому просто хотілося написати історію про ферму. Він побачив образ. Відчув емоцію. Це нагадало мені те як Умберто Еко зізнався, що коли писав «Ім’я троянди», то просто хотів написати історію про вбивство монаха. А потім вже з’явилися відсилки та глибокі смисли. Я просто хочу сказати, що ця історія не тільки для тих, хто глибоко розбирається у коміксах. Кожен знайде в ній щось своє і зрозуміє по-своєму. Головне, не бійтеся взяти до рук «Чорний молот».

 

Дякуємо видавництву Vovkulaka і особисто Yaroslav Mishenov за таку чудову можливість!