Трохи екзальтовано пройшла розмова з перекладачами: «Чого я люблю читати Стівена Кінга», організована українським фанклубом автора. Ведуча весь час хотіла, щоб вони щось заспівали, чи станцювали, але це викликало подив, як у перекладачів, так і у глядачів. Говорили про складності перекладу, адже пан Кінг полюбляє гру слів та перераховувати конкретні фірми і бренди, котрі незрозумілі українському читачу.

Перекладачі зізналися, що їм самим буває лячно перекладати Стівена Кінга, особливо у тих моментах, де описуються тортури чи знущання над тваринами.

Закінчилася презентація голосним: «Стівен Кінг алілуя!», яке повторювалось тричі.

На презентацію «Відьмак і компанія» прийшло стільки народу, що яблуку ніде було впасти. Практично всі присутні були знайомі зі змістом книги, щоправда, завдяки російському перекладу. Говорили багато і про зміст самого роману, і про особливості вітчизняного перекладу.

Представниця КСД Зінаїда Бакуменко розповіла, що вони планують збільшити обсяги україномовної фантастики і «Відьмак» у цьому сенсі – перша ластівка. КСД планує видавати весь цикл, хочуть встигнути до кінця року. Ігрова обкладинка обиралася свідомо, по-перше, адже видання готувалося у короткий термін, а замовляти обкладинку з нуля – великий ризик не встигнути. По-друге, видавництво розраховує на увагу молодої аудиторії, що не читала російський переклад, але добре знайома з ігровим світом.

Володимир Арєнєв і Олеся Стужук розповіли, як переклад узгоджувався з паном Сапковським. Сапковський сам непогано володіє українською мовою, тому консультував перекладача – Сергія Легезу з приводу транслітерації імен, географічних назв, а також власних запозичень. Результатом співпраці стали примітки до тексту – родзинка українського видання. У них пояснюється, на які прислів’я, легенди чи культурно-історичні події Сапковський проводить алюзію у тексті «Відьмака».

Михайло Назаренко розповів, що «Відьмака» можна трактувати у кількох напрямках. Цикл починається як іронічне переосмислення легенд, але згодом він переростає в епос. При цьому у тесті присутня алегорія Другої світової війни. З одного боку, «Відьмак» - це розроблений світ, в який цікаво грати (фанати комп’ютерної гри можуть підтвердити), з іншого – він поєднує у собі цікавий сюжет, багато щарів змісту та відсилок.

Літературний критик Євгеній Стасіневич зазначив, що сьогодні повертається мода на товсті романи – романи у кількох томах. При цьому багато з них сумнівної якості. Він вважає, що такі книги потрібно витісняти літературою іншого рівня, щоб читач міг скорегувати і покращити свої літературні смаки. Пан Євгеній сподівається, що «Відьмак» стане для українського читача саме такою книгою та зможе повернути фантастиці статус серйозної літератури.

Говорили й про російськомовну антологію «Век волков». Видавець зізналася, що задоволена оцінками критиків та тим, як книгу купують. Тому вони планують продовжити видавати антології з фантастики (щоправда, поки що російською). Але сподіваємося найближчим часом на нас чекатимуть і україномовні видання.

Круглий стіл з провокаційною назвою: «Вони ховають фантастику: хто і навіщо?» був присвячений проблемі маркування фантастичної літератури як жанру.

Видавці заперечували, що вони «ховають» від когось фантастику. Зінаїда Бакуменко з «КСД» зазначила, що назву жанру: «технотриллер», «фентезі» чи ще щось обирає у більшій мірі автор, якому видніше. При цьому дізнатися, чи містить оповідання фантастичні елементи, всі бажаючі можуть з анотації. Пан Богдан з видавництва «Богдан» звернув увагу на іншу проблему: може бути й протилежна ситуація, коли книгу оминуть увагою потенційні читачі саме через маркування «фантастика». Тому видавцям потрібно бути обережними на цьому полі, постійно балансувати, шукати жанрові компроміси, хоча це й не дуже подобається фендому.

З видавцями погодилась письменниця Марія Галіна. На її думку, фантастика за останні роки дискредитувала себе як жанр, через велику кількість трешу про «попаданців» та перегравання історії. Пані Марія вважає, що коли особисто вона не позиціонуватиме себе як фантаст, старі читачі від неї не підуть, а нових вона може знайти. Вирішення проблеми вона вбачає у створенні журналу, чи-то якогось сайту, де буде проводитися критичних розбір літературних новинок. Літературний критик Євгеній Стасіневич тут додав, що в Україні не так вже й багато авторитетних літературних критиків, тому на громадську думку вони не впливають. Підсумовуючи, Марія Галіна зазначила, що цікавих вітчизняних авторів наразі недостатньо, щоб заповнити ринок. Видання серій книжок призведе до того, що там через певний час почнуть друкувати низькоякісні тексти. На її думку, треба просувати не серії, а окремих авторів, що добре себе зарекомендували. Слід зазначити, що на круглому столі озвучувалася й протилежна думка: відомі автори можуть витягти «на собі» невідомих, якщо друкуватимуться в одній серії зі схожим оформленням.

А ось Володимир Арєнєв зазначив, що на жаль в Україні фантастика - не такий масовий жанр, як, наприклад, у Польщі. На польський конвент «Пиркон» минулого року прийшло аж 38 000 відвідувачів. Українські конвенти таким не можуть похизуватися. Щоб популяризувати фантастику (а тоді її точно не треба буде ховати), на думку Володимира Арєнєва, потрібно 3 речі: 1) видавці, які знаються на фантастиці і люблять її як жанр; 2) журнал, який виходитиме з року-в-рік; 3) фестивалі та конвенти для зустрічі з фендомом. Попереду багато роботи, але перші успішні кроки у кожному з цих напрямків вже зроблено.

Досить затишно і надзвичайно атмосферно пройшла презентація першого тому Лавкрафта. Цьому сприяло і місце проведення – затемнена зала з аутетичними витинанками, що підсвічувалися містичними холодними кольорами, і тотемічна фігурка Ктулху, котру приніс із дому Володимир Арєнєв та залишив спостерігати за присутніми.

Говорили багато, вдумливо і дуже цікаво. Під час презентації обговорювали феномен відстроченої популярності Лавкрафта, плани видавництва, складнощі перекладу. Знайшлося місце навіть для моторошних читань (оповідання «Ньярлатхотеп»), які справили дуже проникливе враження. Під час презентації відчувалося, що перекладачі і видавець з любов’ю ставляться до автора то його творінь. Тому враження від побаченого і почутого залишилося приємним.

Видавець Олексій Жупанський розповів про плани зробити повне видання прози Лавкрафта у трьох томах. Він зазначив, що Лавкрафт започаткував канон жахів, показавши, як має виглядати страшна література. Захоплення астрономією допомогло Лавкрафту розглянути людину як піщинку в очах Космосу: перед людською були величніші цивілізації – і де вони тепер? Після людей будуть інші, інші й інші. За цим споглядає байдужий Всесвіт, а може й не споглядає. І від усвідомлення цього стає по-справжньому моторошно.

Володимир Арєнєв додав, що Лавкрафт жив на зламі релігійних догматів науковими. Тоді робилися відкриття, що перевертали розуміння світу, тоді масово почали знаходити кістки невідомих тварин, про яких до цього не знали. Це все викликало почуття ницості людини в масштабах всесвіту. У своїх творах Лавкрафт гармонійно поєднав релігію з наукою (Боги як інопланетяни з далеких зірок), і в цьому феномен його популярності.

Перекладач Остап Українець разом з колегою – Катериною Дудкою зазначили, що перекладати Лавкрафта складно через його дивовижний синтаксис та любов до рідковживаних слів. Це – не та література, над якою можна розслабитися, але разом з тим вона й досі лякає.

А ось на презентацію перекладу роману «Автохтони» Марії Галіни прийшли її колеги по цеху. В залі були помічені Івано-Франковський фантаст Володимир Єшкілєв, Дніпровський фантаст – Ян Валєтов та багато хто ще.

Перекладач на ім’я Ія зазначила, що давно любить поетичну творчість пані Галіни, тому з радістю прочитала, а потім взялася за переклад її прозаїчного твору. У текстах Галіни її приваблюють загадки, алюзії та актуальність. Ія зізналася, що у перекладі трохи втратився елемент мовної гри, адже аналогу «штилю» героїв оповідання у повній мірі не знайшлося, але у інших архітектонічних пластах текст повністю зберіг своє змістове навантаження.

Марія Галіна розповіла, що її роман, перш за все, про місто, що за атмосферою нагадує Львів з усіма легендами та міфологією. Разом з тим, назва міста та мова, на якій розмовляє герой з корінними мешканцями, свідомо виведені за дужки. На думку Галіни, її роман буде близький та цікавий україномовним читачам.

Насправді фантастичних подій на Арсеналі було ще більше, проте ми не мали часу відвідати всі. Сподіваємося, що «територія фантастики» стане доброю традицією, і в наступні роки кількість цікавих для фенів заходів тільки зростатиме.