Статті‎ > ‎

Інтерв'ю з Олександром Левченком з приводу виходу книги "Реальна мандрівка"



1. Ваша нова книга називається «Реальна мандрівка», чому така назва?

Основний твір книги – однойменний роман, головний герой якого «живе у не дуже віддаленому майбутньому – віртуалізованому світі, де майже все можна зробити не виходячи з власної домівки. Однак йому не подобається таке ерзац-життя, хочеться хоч трохи пожити по-справжньому. І тому він без вагань пристає на пропозицію друга здійснити реальну мандрівку, яку організовує маловідоме туристичне агентство…» (цитата із мого сайту http://levch.ho.ua/fant/texts.html ).

2. Чи можете Ви коротко розказати читачам про що Ваш роман, що стало причиною його появи?

Отож, власне, мій роман – «яскравий приклад того, як фантастика межує з реальністю. Адже ще вчора віртуальний світ був лише ілюзорною мрією, а сьогодні ця проблема стосується майже кожного. Темі невідповідності віртуальних і реальних подорожей та відчуттів присвячено роман «Реальна мандрівка»(цитата із сайту видавництва «Богдан» http://www.bohdan-books.com/catalog/book_165_4379/ ).

А причина… Незграбно якось – говорити про причини написання творів, але скажу таке. Ще коли видавництво «Джерела-М» готувало до друку мою першу книжку «Я, Володар…», її редактор Ольга Жукова якось сказала, що добре було б, якби я написав щось про майбутнє інформаційних технологій. А в мене вже була схожа ідея, і, натхненний редактором, я написав цей роман! Щоправда, до того часу редактором стала інша людина, якій мій твір не сподобався, і натомість було видано мою другу книжку «Чужий світ»…

3. Як довго Ви працювали над книгою?

Над романом «Реальна мандрівка» – десь більше півроку, над повістю «Поразка» – кілька місяців, ще кілька – над оповіданнями «Я, Володар…» та «Вікно». Загалом виходить більше року… Скільки грошей можна за цей час заробити, маючи навіть середню по країні зарплату!!! Щоправда, я цим і займався, а фантастику писав у «вільний від основної роботи час».

4. Ви скаржились, що достатньо довго не могли опублікувати цю книгу, як Ви вважаєте, з чим це пов’язано?

Напевно, із загальними труднощами у виданні української україномовної фантастики в Україні… Коли я 2008 року написав «Диявол добра» – «детективно-пригодницький роман з елементами фантастики»(цитата із сайту видавництва «Дуліби» http://www.duliby.com.ua/catalog.php?ls=10&le=20 ), то вже наступного року він був опублікований у видавництві «Дуліби», а «Реальну мандрівку» ніхто не хотів навіть брати для ознайомлення, оскільки це був «фантастичний роман»… І навіть після того, як його текст був надрукований у №№ 8–10, 2009, «Дніпра» – тоді ще не теперішнього «гламурного» , а солідного товстого літературного журналу! Тож тільки тоді, коли спільними зусиллями наших колег та видавців вдалося перезапустити серію «Українська фантастика» у видавництві «Богдан» (бо перша книжка серії належить до дитячої літератури), роман прийняли і видали у збірці «Реальна мандрівка», за що я страшенно вдячний усім причетним «богданівцям»!

5. Окрім роману «Реальна мандрівка» до книги також увійшли оповідання та повісті. Ви не хотіли б зробити окрему збірку оповідань?

На жаль, у мене всього чотири оповідання (і то одне, я так підозрюю, – графоманський опус початківця ), – на збірку ніяк не потягне. Та й збірки оповідань з комерційного погляду – то, як кажуть, «гиблий номер». Тож чіпляти їх до «паровозика»-роману – зараз найкращий варіант!

6. Оповідання «Я – Володар» публікується Вами у збірках уже двічі. Чи Ви вважаєте його своїм кращим оповіданням?

Принаймні так вважає моя дружина – мій доволі суворий критик. Крім того, його ще тричі друкували в періодиці. Та й кінцівка так така, що можна писати «Я, Володар… – 2»! Якщо воно колись зацікавить кінематографію – допишу!

7. Що Ви можете побажати своїм читачам та Клубу любителів україномовної фантастики?

Найперше побажання моїм читачам – щоб їх було багато! Це стане найприємнішим свідченням того, що моя літературна праця (а це, повірте, – нелегке заняття!) не була намарно витраченим часом.

Клубу любителів україномовної фантастики, звичайно, зичу «всіляких гараздів»! Адже поява такого клубу – це одне із тих завдань, над якими на початку 2000-х років так завзято працювала наша віртуальна спільнота – АУФ (Асоціація українських фантастів). Дечого нам досягти вдалося, багато чого – ні… Зараз організаторський прапор випав із рук ветеранів УФ, але його вже підхоплює молодше покоління українських фантастів! І це – чудово!


Comments