Статті‎ > ‎

Фестиваль «КиївСтімКон»: Вікторіанська епоха у серці Києва

Ія Новицька

 

Фестиваль «КиївСтімКон»: Вікторіанська епоха у серці Києва

 

Дощовим жовтневим вечором приміщення київського кінотеатру «Краків» перетворилося на справжній осередок вікторіанської Англії. І не аби-якої, а тої, що застигла в епосі дизелів, дирижаблів та чудернацьких механізмів. Залом неквапливо крокували галантні джентльмени у плащах та з тростинами, ведучи під руку вишуканих дам у довгих сукнях і маленьких капелюшках. Блукаючи напівтемними коридорами, можна було зустріти й механіків зі шкіряними торбами шестернів, й робочих у кашкетах та брюках-галіфе на підтяжках, і навіть військових у балаклавах зі скляними окулярами та у високих чоботах. Гості строго слідкували негласному етикету: чоловіки цілували дамам руки, а ті присідали у реверансах. Організатори потурбувалися, щоб у такої вишуканої публіки дозвілля було відповідним. Так проходив фестиваль тематичної спільноти «КиївСтімКон».

На учасників, більшість з яких прийшли вдягненими відповідно дрескоду, чекало одразу кілька локацій. У лекторії проходили тематичні виступи спеціалістів зі стімпанку, літератури, одягу тощо, у вестибюлі подавали гарячий чай, надзвичайно доречний для такої англійської погоди, на сцені можна було швидко опанувати вишуканий танець, а у спеціально обладнаній фото-студії попозувати професійному фотографу. Та, мабуть, найбільше вражала локація з готичною назвою «Кладовище», вхід до якої перекривали важкі червоні «нутрощі». Всередині панував морок, а єдиним джерелом світла слугували маленькі свічки. Вздовж стін стояли стилізовані під старовинний цвинтар надгробки та труни, а посередині зали розташувалися маленькі столики та міні-бар. Гості могли поспілкуватися в атмосферній темряві та зіграти в настільні ігри.

Не секрет, що у субкультурі стімпанку велике значення відіграє стаффаж: усілякі прикраси, засоби та гаджети, які підкреслюють приналежність людини до цієї альтернативної епохи. На фестивалі працював ярмарок виробів від місцевих майстрів, де усі бажаючі могли поповнити свої колекції ексклюзивних тематичних аксесуарів. На ярмарку був представлений великий вибір прикрас, створених з мініатюрних шестернів та запчастин, шкіряні торбинки, пояси, браслети, фляги, маски, великий вибір капелюшків та циліндрів, а також ручки, записники, магніти й навіть флешки! Гості фестивалю подовгу зупинялися біля торгових рядів, адже мініатюрність та велика деталізованість представлених гаджетів змушувала уважно їх роздивлятись, аби вибрати той, що найбільше подобається. Поряд зі стендом з капелюшками знаходилося велике дзеркало, тому біля нього часто можна було побачити чергу.

Великий ажіотаж викликали події на головній сцені. Протягом фестивалю всі бажаючі могли навчитися танцювати вишукані танці («Касл Шоттін», «La Tempete» тощо). При чому буквально за 15-20 хвилин! Спочатку танцюрмейстер навчав окремим рухам, а потім поєднував усе під гарну музику. Спостерігати за цим було не менш цікаво, ніж брати участь, тому на майстер класи приходили не тільки учасники, а й глядачі. Складалося відчуття, що ти потрапив чи-то на бал, чи-то на зйомки історичного фільму. Ближче до вечора на сцену підіймалися музиканти, що розважали публіку грою класичних (та не тільки) мелодій. Наприклад, скрипалька на ім’я Red Violin віртуозно зіграла головну тему з «Гри Престолів». Для косплеєрів проводилися різноманітні конкурси, зокрема, борід (для чоловіків) та зачісок (для жінок). В останньому перемогла бойова дівчина з команди стім-панк коміксу «ВОЛЯ», «залякавши» журі та інших учасників своїм револьвером. Фінальним акордом програми на головній сцені став танець з елементами красивого світодіодного шоу.

Не обійшлося й без ексклюзивних презентацій. Оскільки «КиївСтімКон» проходив у той же час, що і фестиваль фантастичної літератури та уявних світів «ЛітерраКон», деякі заходи почергово пройшли і там, і там. Наприклад, Ігор Сілівра спочатку презентував свій новий роман «Край» на «КиївСтімКоні», а потім – на «ЛітерраКоні», а дівчатка, що працюють на стімпанк-вестерном «Цепелін», - навпаки.

Презентуючи стімпанк роман «Край», Ігор Сілівра зазначив, що це – друга частина дилогії, в якій усі загадки з першого роману отримають розв’язки. За словами автора, якщо читач, вирішив, що він про щось здогадується, ознайомившись з першим твором «Цепелін до Києва», скоріше за все, він помиляється, адже кінцівка цікава та несподівана. Нагадаємо, що у дилогії описується альтернативний світ, в якому електрика визнана лже-наукою, проте, мешканці отримують змогу мандрувати між світами крізь спеціальні портали. Так вони дізнаються, що в історію їхнього світу втручалася загадкова сила, а спілкуючись з нашим світом кінця 90-их, стає відомо, що якась загадкова сила вплинула й на наш світ. Хто грається з історією та навіщо – розповість новий роман.

Як зазначив Ігор Сілівра, другий том спочатку планувався як останній розділ першої книги, і письменник навіть чесно спробував його таким написати… але сказати потрібно було надто багато, тому останній розділ переріс в окрему книгу. В ній будуть як старі герої, так і нові, дехто з головних персонажів відійде на другий план, але про кожного з них можна буде щось дізнатися. Дії роману «Край» відбуваються у нашому Києві, альтернативному Києві, світах-колоніях і незвіданих світах, куди відкриваються портали. При цьому назва «Край» для роману символічна та кілька разів мінятиме значення, постаючи як «світ», «країна» та «фронтир». Найближчим часом на нас чекатиме третій роман автора, котрий пов'язаний із попередніми двома світом, але не сюжетно. Тож, як зазначив Ігор Сілівра, якщо ви читали перші дві книги – у третій на вас чекатиме щось знайоме, якщо ні – це не критично.

Наприкінці презентації Олександр Стукало, - редактор видавництва «Темпора», що друкує стімпанк романи Ігоря Сіліври, анонсував цікаву тематичну збірку. У видавництві є серія «Наші 20-ті», де вони публікують вітчизняних авторів початку сторіччя. Наразі вийшло дві тематичних антології – одна детективна, друга – любовні романи. Третя антологія буде присвячена фантастиці. За словами Олександра Стукало, до антології ввійдуть: роман Юрія Смолича «Останній Ейджевуд», твори Володимира Владко «Роботарі йдуть» і «Аероторпеди повертають назад», повість невідомого автора «про якого нічого не відомо, окрім того, що його прізвище Розенблюм» та ще 2-3 тексти. Наразі антологія на стадії редагування.

Дві дівчини - Валерія Грачова та Ксенія Терещук, розповіли про амбіційний стімпанк-вестерн «Цепелін», що планують зняти найближчим часом. За їхніми словами, це не зовсім стімпанк, адже дії відбуваються не у вікторіанській Англії, але й не вестерн, бо це й не Техас. За жанром це щось третє, просто назва «стімпанк-вестерн» найбільш вдало описує їхній задум.

Ідея фільму належить Ксенії та першочергово втілювалася як її дипломна робота з анімації. Але не судилося, і ось через кілька років дівчина повернулася до неї вже у формі ігрового кіно, режисером якого виступає Валерія. Автори розповіли, про основну ідею фільму, що жоден соціальний устрій не створений для того, аби люди були щасливими. Іноді соціум розподіляється на групи і змушує вибирати, адже бути нейтральним неможливо. Дія картини відбувається у місті, що заховане глибоко в пустелі. Там живуть відлюдники та волоцюги, що грають на банджі, шанують бога смерті, мають культ круків та прожигають своє життя. І тут стімпанк елемент – половина мешканців міста – механіки. Раптом до поселення прибуває військовий цепелін, з людьми, що хочуть збудувати там секретну збройну фабрику. Місцевих запрошують туди працювати, насаджуючи упорядкованість та тоталітаризм. Головний герой – механік на ім’я Нокс, що все життя мріє побудувати дирижабль, і, побачивши справжній цепелін, влаштовується на виробництво аби красти запчастини для свого апарату. У той же час військові починають розповсюджувати тоталітарні порядки за межі фабрики, а серед місцевих назріває бунт. Ноксу потрібно визначитися, на чиєму він боці, та втілити найбільшу мрію свого життя – побудувати цепелін. Доповідачки заспойлерили весь сюжет, враховуючи кінцівку, та ми її не розказуватимемо.

За словами аніматора Ксенії, у фільмі планують використати три види анімації: малюнки, комп’ютерну графіку та комп’ютерну «переплавку» - коли велике місто створюватиметься з різних фотографій та деталей. Дівчина зазначила, що анімація додає у проект умовності, через це навіть у найбільш драматичні моменти він сприйматиметься радше як казка, або притча. І цього ефекту вони й прагнуть досягти. Режисер картини Валерія зазначила, що «Цепелін» - це міжнародний проект, в якому зніматимуться актори театру Вадима Демчога (відомого як голос та автор текстів Містера Фрімана). Саундтрек писатиме українська група «Цвинтар», яка на додаток зніметься в картині у ролі рандомних волоцюг. Тобто герої розмовлятимуть російською, а музика гратиме українська.

Автори зазначили, що проект дуже-дуже дорогий (близько 700-800 млн. грн.), тому вони планують збирати гроші на «спільнокошті», обіцяючи згадати щедрих спонсорів у титрах. «Цепелін» задумується як короткометрівка тривалістю до 30 хвилин, але для початку роботи знімальній групі потрібен капітал та стаффаж, тому режисер з аніматором залюбки приймуть у дар усі стімпанкові речі та аксесуари.

Найбільш ексклюзивною презентацією КиївСтімКона став анонс стімпанк-коміксу «Воля», що має вийти на початку наступного року. За словами авторів, це їхній третій «вихід у світ», тому інформація по коміксу, представлена на конвенті, фактично, звучить уперше. Редакції альманаху «Das ist fantastisch!» пощастило поспілкуватися зі сценаристами проекту – В’ячеславом Бугайовим (автором ідеї) та Денисом Фадєєвим (видавцем), а також із хлопцями з військово-історичного реконструкторського клубу «Повстанець», що спеціалізуються на арміях УНР та УПА, і допомагають відтворити історично-достовірну форму та зброю часів «визвольних змагань».

За словами сценаристів, на нас чекатиме 3 історії під однією обкладинкою. Кожна історія намальована окремим художником у його особливому стилі, а разом вони створюють цілісну картину і показують діапазон фантастичного світу. Якщо перша історія найбільш реалістична, у другій збільшується кількість фантастичний елементів, а вже у третій на читачів чекатиме магія і надзвичайні пригоди. Як підкреслив В’ячеслав Бугайов, «Воля» - це не стімпанк, адже у класичному стімпанку стилістика тяжіє до вікторіанської Англії, тому їхній продукт – це такий мікс, який ближче до дизельпанку.

Денис Фадєєв зазначив, що у нас не роблять комікси з 2 причин: по-перше, це дорого, по-друге, їх не розкуповують. Тому він, як видавець, вирішив піти ва-банк та зробити на стільки якісний продукт, на скільки це можливо. Вони сильно вкладаються у зарплатню художникам, щоб кожна картинка була якісною, у рекламу (стенди, плакати, сувеніри, що правда, їх можна поки що побачити лише на конвентах), зрештою, у поліграфію. Комікс планують надрукувати фантастичним як для України тиражем – 5-7 тисяч екземплярів. На думку видавця, проект, оснований на українській історії з цікавим сценарієм та красивими малюнками, неодмінно має вистрілити! У майбутньому видавець планує робити продовження «Волі» про окремих героїв, що діють у цьому світі, іноді самі по собі, іноді перетинаючись та об’єднуючись, як, наприклад, «Месники» у «Марвел».

Загалом, проект дуже амбіційний. Денис Фадєєв багато розповідав, як він надалі планує просувати  комікси в Україні, а також про історичні паралелі та особливості «Волі». Повну версію ексклюзивного інтерв’ю з командою, що працює над коміксом, ви зможете почитати у найближчому номері альманаху «Das ist fantastisch!», який вийде на початку 2017 року.

На фестивалі можна було послухати цікаві тематичні (і зовсім не академічні) лекції. Наприклад, Сан Санич розповідав про алкогольні напої кінця ХІХ ст. початку ХХ ст. За словами лектора, багато інформації він узяв із Вікіпедії, але це жодним чином не позначилося на щирому інтересі присутніх. Гості із задоволенням стухали про історію виникнення різноманітних напоїв (абсенту, коньяку тощо), різні рецепти та цікаві факти. Публіка теж виявилася в темі, тому лектора постійно переривали, ділячись власними рецептами та смаковими вподобаннями. Дехто розповідав свої враження від окремих напоїв не по пам’яті, а прямо на місці, по свіжим відчуттям, що суттєво підживлювало розмову. Народ зі шкіряними флягами настільки проникся доповіддю, що не хотів розходитися, навіть коли час лекції добіг кінця. Автора буквально завалили питаннями та коментарями.

Надзвичайно пізнавальною для любителів літератури була лекція Сергія Легези – перекладача та знавця польської фантастики. Він розповідав про тих польських авторів, які пишуть у жанрі стімпанку. При чому, за його словами, він перечитав настільки багато польської фантастики, що перераховує практично всі книги у цьому напрямку (звісно, припускаючи, що деякі твори йому не відомі). Як зазначив Сергій Легеза, образ вікторіанського суспільства виявився настільки далеким для польських фантастів, що їм стало простіше вибудувати свій власний стімпанк із національним колоритом. І в тому його найцікавіша особливість.

З лекції слухачі могли дізнатися прізвища польських письменників та основні сюжетні цікавинки їхніх творів. Зрештою, польських фантастів потроху починають перекладати українською, і завжди добре бути обізнаним, чого чекати. Наприклад, велетенський роман Яцека Дукая «Лід» незабаром має вийти українською в «Астролябії». Роман оповідає про речовину «лід», що скувала світ, через що технологічний розвиток застиг у часі та атмосфері близькій до стімпанку.

Загалом, говорили дуже багато та інформативно. Але якщо ви не були на «КиївСтімКоні» і пропустили лекцію Сергія Легези, то все одно маєте змогу отримати вичерпну інформацію про польську стімпанкову літературу. У другому номері нашого альманаху «Das ist fantastisch! Astra nostra» ви знайдете велику статтю Сергія Легези, присвячену польському стімпанку. З альманахом можна ознайомитися за посиланням.

А ось професор-зомболог за покликом і кандидат медичних наук за освітою Олександр Голіусов розповів, як можна стати зомбі. За його словами, найбільш стереотипні причини зомбування такі: радіація, електрика, дія хімічних (отрути, наркотиків) та біологічних (вірусів, мікроорганізмів) речовин. І це не враховуючи зомбування новинами в рамках інформаційної війни.

Якщо коротко по кожному пункту, то електрика та радіація з наукової точки зору навряд чи перетворять на зомбі. Про радіацію ми нічого достовірно не знаємо (але її вплив малоймовірний), а ось електрика може оживити неживе тільки якщо не почалися незворотні процеси розпаду, тобто всілякі потвори Франкенштейнів – чиста фантастика. Проте, деякі хімічні та біологічні чинники можуть впливати на живу істоту, пригнічуючи волю. І в такому розумінні – перетворювати на справжнісіньких зомбі.

Наприклад, у деяких племенах шамани перетворюють жертву на зомбі-раба. За словами Олександра, людині підсипають порошок на основі отрути голкочеревних риб (типу фугу), змішаної з сухим слизом древесної жабки. Цей порошок паралізує нервову систему, через що людина виглядає мертвою. Шаман наказує її поховати, а потім, годин через 12, коли отрута припиняє діяти, людину відкопують та саджають на наркотики. Через це її самосвідомість та особистість пригнічуються, жертва може виконувати тільки прості команди. Таких зомбі-рабів вивозять працювати та вовняні плантації.

Стосовно біологічної отрути є нюанси. Наприклад, віруси не можуть оживити неживе, оскільки для цього їм потрібно взяти на себе функції померлих клітин, проте, віруси не живуть у мертвих тканинах, для розмноження їм потрібні живі клітини, які вони «перепрограмовують» під себе. Тому ідея про вірус, що оживляє мертвяків – з медичної точки зору недостовірна. А ось мікро та макроорганізми можуть перетворювати своїх жертв на зомбі, знову ж таки через пригнічення волі. Олександр розповів про осу, що жалить тарганів у нервовий вузол, через що ті стають кволими та слухняними. Оса відкладає у таких тарганів свої личинки, що з’їдають жертву живцем зсередини. А ось мікроорганізми, зокрема, якісь паразити, знаходячись у середині жертви, можуть впливати на її органи відчуття та сприйняття. За словами Олександра, паразит, що зветься таксоплазма, дуже полюбляє котів. Але «зачепитися», зазвичай, вдається лише за пацюка. Тому таксоплазма починає впливати на нюхові центри пацюка, таким чином, щоб його приваблював запах котячої сечі (у нормі цей запах відлякує пацюків). Так, пацюк «добровільно» йде у кігті кота, а таксоплазма потрапляє до своєї мети. Лектор відзначив, що навіть у людей бажання попоїсти чогось солоденького чи солоного може бути не їх власним, а нав’язаним мікроорганізмами кишкової порожнини.

Отож, зомбі-апокаліпсис, як пришестя живих мерців, сучасна медицина відкидає. Проте, якщо розуміти під «зомбі» людину (чи тварину), чия власна воля, розум або особистість у різному ступені пригнічені, таких зомбі в нас повним-повно. Вони вже давно серед нас.

Отже, на фестивалі було безліч можливостей, щоб на інших подивитися та себе показати. Здавалося, що гості давно знають один одного, бо знаходилися на одній хвилі. Спілкування було невимушеним, а дозвілля – легким і цікавим. Тому, якщо ви любите косплей, стімпанк, або те й інше, не пропустіть наступний «КиївСтімКон».