Статті‎ > ‎

«Запорізька Книжкова Толока-2018»: фантасти на диванах

«Запорізька Книжкова Толока-2018»: фантасти на диванах


    Осінь дарує нам чудові книжкові фестивалі. З 26 по 28 жовтня у Запоріжжі пройшла вже традиційна «Книжкова толока». Цьогорічний захід зібрав у «Козак-палаці» величезну кількість письменників та відвідувачів, але любителям фантастики він запам’ятався тим, що мав окрему локацію для фантастичних заходів. Так, так, спеціальна локація для фантастики! За смішним збігом вона називалася «Диван» (і там дійсно було багато кольорових диванів), але це вдало поєдналося з «диванними обкладинками» одного видавництва небайдужого до фантастики.

    Організатори постаралися на славу, і це відчувалося як в наповненості програми, так і в оригінально оформлених локаціях. Наприклад, вулична сцена, де проходили концерти та перформанси, була побудована  у вигляді білого куполу, ніби зійшовши зі сторінок роману про місячну станцію «Артеміду» Енді Вейра. На історичній локації, де виступали історики та презентували тематичні книжки, встановили тачанку, невелику пушку та чудернацьку ретро-машину для очистки кукурудзи (до речі, останню можна було випробувати прямо на місці, бо поряд спеціально для цього поклали кілька початків). Особливою популярністю у тих, хто прийшов із дітьми, користувалася локація «Книголісся» - там передбачили багато фотозон, майстер класи для малечі (з видування скла, випалювання по дереву, столярної справи тощо). У «Книголіссі» надрукували купу велетенських розмальовок, розкреслили підлогу для ігор в «класики» та лабіринти, встановили дошки та довжелезні полотна паперу для творчості (і там красувалися непогано намальовані Рік і Морті), а найменшим дуже сподобалося «паперове містечко», де в будинках відчинялися двері і вікна, і можна було залізти всередину. Загалом, «Книголісся» - це дуже хороша ідея для популяризації читання та позиціонування «Толоки» як фестивалю для всієї родини.

    Слід сказати, що за переліком видавництв, зарубіжних гостей та асортиментом книжок «Толока» поки поступається таким гігантам, як Львівський «Book Forum» та Київський «Книжковий Арсенал», зате виграє у кількості місцевих малих видавництв, які практично нікуди не виїжджають. Вони, переважно, представляють історичну та етнографічну літературу, присвячену Запорізькому регіону – такий собі ексклюзив. Окрім того цьогорічна «Толока» порадувала яткою з тематичним мерчем – брелоками та магнітами з логотипом фестивалю, який могли придбати всі охочі.

    Отже, за організацією та насиченістю програми – «Запорізька книжкова толока» - безпрецедентний захід для усього Південно-Східного регіону України (до того ж ще й з безкоштовним входом). Вона впевнено входить у «Топ-3» книжкових фестивалів країни. І хоч під неї ще не випускають новинки, а зарубіжні письменники не шикуються в черги, щоби приїхати з презентацією, фестиваль вдається кожного року все краще. І саме завдяки «Толоці» мешканці Запоріжжя та сусідніх міст, які не відвідують Київ чи Львів, мають змогу відчути атмосферу книжкового фестивалю, придбати новинки за цінами видавництв і поспілкуватися з відомими українськими письменниками (а у випадку з фантастами – ще й долучитися до вітчизняного фендому).


    У видавництві «АССА» цьогоріч започатковано серію підліткової літератури «Час Фентезі». На «Запорізькій книжковій толоці» пройшла презентація цієї серії за участю письменника Володимира Арєнєва та перекладача Євгена Ліра. Розповідали про те, що підліткова література може говорити на табуйовані теми, бо підлітки вже і так зачитуються Мартіном та Сапковським і хочуть книжки про серйозні речі. Тому серія «Час Фентезі» йде в ногу з запитами молоді, наприклад, у романі Володимира Арєнєва побіжно підіймається проблема наркоманії. Хоча, як визнали на презентації, не всі батьки готові купляти таке дітям, зокрема, у романі «Черептон Крутій» головний герой – скелет і обкладинка з ним дещо лякає окремих матусь. Роман Анни Каньтох «Таємниця покинутого монастиря» взагалі в оригіналі мав назву «Таємниця диявольського кола», але тут і видавець злякався, що слово «диявольське» розлякає надто багато покупців, тому назву для української аудиторії були вимушені змінити.

    Отже, кілька слів про новинки.

    Цикл Володимира Арєнєва «Порох із драконових кісток» зараз налічує два томи. Головна героїня – старшокласниця, що живе у світі, де колись правили дракони. Вони давно померли, а їхні кістки викопують з землі, як кістки динозаврів. Ці кістки токсичні, вони змінюють реальність навколо себе. Їх потрібно здавати державі (як скарби), але так вчиняють не всі. З цих кісток роблять різні речі: отруту, чарівні штуки, алкоголь і навіть наркотики. Головна героїня особлива тим, що вміє нейтралізувати дію кісток і продає їх на ринку. Вона мріє вирватися з рідного міста у великий світ. Раптом незрозуміло звідки повертається її батько, він поводиться дивно (і тут багато читачів вбачають відсилку до воєнних дій), зникає людина, якій героїня продавала кістки, і сюжет починає набирати оберти. Як зазначив Володимир Арєнєв, ця книга писалася для підлітків, бо там є школа, перше кохання тощо, але там є й багато відсилок, цікавих і зрозумілих дорослим читачам.

     Ще один цикл –  «Черептон Крутій» представив перекладач Євген Лір. Наразі друком вийшов перший том, і готовий переклад другого. За словами Євгена, книга сповнена легкого чорного гумору, а персонаж скелет не виглядає криваво, коли отримує якісь травми. Тут знов таки героїня – дівчинка-підліток, яка успадковує будинок свого улюбленого дядька. У першу ніч її там намагаються вбити, але її рятує скелет – і з цього починаються основні пригоди. При чому, як зазначив перекладач, образ дядька у книзі доволі цікавий, він описується як відомий багатий письменник з величезною кількістю фанатів, але якого ненавидять критики. А коли доходить до опису його зовнішності – то це вилитий автор книги Дерек Ленді! У романі задіяні персонажі ірландської міфології (яку полюбляє письменник), а переклад власних назв українською узгоджувався з його літ.агентами (хоч вони й визнали, що не розуміють нашу мову, тому попросили письмове обґрунтування кожного імені, на тому й домовилися).

    Про книжку польської фантастки Анни Каньтох розповів Володимир Арєнєв. За його словами, Анна – титулована письменниця в себе на Батьківщині, але слава до неї прийшла не через підліткову літературу, а завдяки ретро-детективам та магічному реалізму. Ця книга – трохи нетипова для авторки. Вона про Польщу 50 рр. (знову таки ретро-елемент). Тут головна героїня – також дівчинка, вона живе у Вроцлаві, куди раптом з неба спускаються ангели. За ними полює радянська влада, а люди переховують їх на квартирах. Одного разу її запрошують на квартиру, де є ангели, і там їй кажуть, що вона одна з 12 обраних і має поїхати до монастиря, де відбудеться щось важливе. Володимир Арєнєв зазначив, що авторка цікаво грається зі штампами «обрані», «ангели», і у книзі вони звучать зовсім неочікувано. Цей роман – перша частина циклу, але читається як окремий закінчений твір, при чому доволі оригінальний, тому зацікавить не тільки дітей.

    Наостанок розповіли про книгу Наталії Матолінець «Варта у грі». Це – міське фентезі на українських реаліях, написане про сучасний Львів, бо авторка сама родом звідти. Володимир Арєнєв зазначив, що для популяризації українських книжок дуже добре, коли автор не ховається і сам розповідає про них, їздить на фестивалі, і Наталя з цим чудово впоралася. Доказом цьому є той факт, що перший наклад «Варти у грі» розійшовся, і на «Толоку» завезли другий (до речі, в суботу ввечері всі фестивальні екземпляри також розпродалися, навіть на презентацію не було що поставити на столик), тож українське фентезі купують та читають, що не може не тішити.

    Слід сказати, що в «АССІ» також вийшло дві пригодницькі книги Улісса Мура про підлітків, що мандрують у часі. Наприкінці зустрічі анонсували цикли Патріка Несса «Ходячий Хаос» та Рафала Косіка «Фелікс, Нет і Ніка» (польську відповідь «Гаррі Поттеру», яка за жанром ближче до «Секретних матеріалів»).


    На «Толоці» пройшли одразу дві дискусії про горор. На одній говорили про те, чим сьогодні лякати людей, на другій – про стан горорної літератури в Україні. Спікери наголосили на тому, що зараз читачів все менше жахає ірраціональне, типу зомбі чи вампірів. Значно страшніші реальні речі, наприклад, маніяки чи бандити у темному провулку. З іншого боку, страшне можна «наперчити» і зробити ще більш страшним, якщо описати події на тлі психологічних переживань героїв (як у Кінга) чи за контрастом – втуливши у текст щось кумедне.

    Говорячи про горор від українських авторів, Олександр Завара та Євген Лір розповіли про інтернет-конкурси, за результатами яких виходять збірки оповідань (фензін «Підвал», «Крамничка жахіть», «Дотик зачаєного жаху» тощо). За їх словами, кожен конкурс – це відкриття талановитих авторів, котрі незрозуміло де ховалися до цього часу. Але, звичайно, багато наших письменників пародіюють Кінга чи Лавкрафта, іноді втупу «позичаючи» сюжет, замінивши американські імена українськими. Значно крутіше, коли твори виходять про наші реалії – і таких дедалі більше. Говорили також про те, що в Україні немає свого «Світильника Джека» чи «Бабая» (обидві назви запозичені) – тобто впізнаваного символу жахіть. Зрештою, підсумували, що майбутнє у вітчизняного горору є, бо десь півдесятка авторів короткої прози, що починали з інтернет-конкурсів, вже дебютували з сольними книгами.

    До речі, на одній із дискусій розповіли про долю літературного конкурсу на пошану С. Кінга («СК-70»). Кращі оповідання звідти увійдуть до третього тому  «Крамнички Жахіть» (яка після цього переродиться у фензін «Бабай»), а Олександр Завара анонсував свій другий роман, що має вийти взимку.


    На «Запорізькій книжковій толоці» пройшла ціла серія зустрічей, присвячених фантастиці. Вони відбулася завдяки членам «Запорізького клубу любителів фантастики»: Олені Красносельській, Талі Владміровій, Ганні Лупинос та очільникам столичного літературного об’єднання «Зоряна Фортеця» - Олегу Сіліну та Альоні Савіновій. Найбільш цікавим у цих зустрічах було, мабуть, те, що учасники змогли намацати одразу кілька дражливих фантастичних тем для дискусій. Наприклад, про жіночу фантастику, субкультури та невгамовну спільноту, що полюбляє давати непрохані поради авторам та перекладачам.

    Зокрема, розмова про «жіночу фантастику» дуже гарно лягла у мейнстрім-дискусії про фемінітиви. З одного боку, такого маркування потребують видавці та певна частина читачів, з іншого, як виявилося на дискусії, чіткого розуміння, що таке «жіноча фантастика» немає: хтось вважає, що це фантастика, написана жінкою, для когось основний критерій – це головний герой жіночої статі, хтось звертає увагу на особливості тексту (емоційність, чуттєвість, тощо). Своєрідний підсумок у цьому хаосі підбила Ярина Каторож зазначивши, що значно корисніше ділити фантастику не на «жіночу» та «не жіночу», а на «хорошу» та «погану».

    Ще одна цікава дискусія стосувалася субкультур, адже багато всього пов’язаного з фантастикою можна зарахувати до цього напрямку: косплей, фендом, фанфіки тощо. Запорізький письменник Валентин Терлецький гірко пожартував, що у Запоріжжі до субкультури можна віднести й відвідувачів «Книжкової толоки» (що викликало розуміння й оплески у залі), за його словами, «будь-яка культура в нас – це вже субкультура». Потім, коли модератор запитала про інші субкультури у Запоріжжі, з залу згадали про реконструкторів і фріганів – таке собі нове слово, яке розшифрували, як «людей, що їдять зі смітника». Валентин Терлецький трохи підкорегував це визначення – бо фрігани прийшли з США, а там «на смітник» магазини виставляють продукти, в яких закінчується термін придатності. Тож для відвідувачів дискусія була багато в чому пізнавальною: інший приклад, коли згадували «Київ Комік Кон» сімейна пара праворуч від нас оживилася, прошепотівши: «Ого! У нас і таке є!».

    Не менш пізнавальною була й дискусія про фантастичні міста. Як виявилося, це той випадок, коли фантастика потроху стає реальністю. Зокрема, згадували нереалізований проект «соцмістечка» у Запоріжжі – такого величезного критого комплексу, де магазини, школи і житло знаходилися, фактично, на різних поверхах однієї споруди, як у «Судді Дреді». Розповіли також, як з 2010 р. розробляється проект «розумних» еко-міст, що мають простягтися між Дніпром та Запоріжжям. Вже навіть є плани, та до втілення ще дуже далеко. Євген Лір згадав про майже антиутопічну міську тест-програму в Китаї, де через камери і систему розпізнавання облич за людьми постійно стежать: надсилають рекламу з адресою магазину, де є вподобаний товар, або нараховують «штрафні бали» за порушення правил дорожнього руху – і коли штрафів збирається достатньо – блокують можливість користуватися авто.

    На заходах провели також дискусії стосовно «болючих» зауважень із фендому. Наприклад, захід під назвою «кращебилогія» стосувався ситуацій, коли будь-яке хороше починання зарубувалося на корню коментарями, що починалися зі слів «краще би…».  У цьому сенсі згадували зауваження видавців «краще би ви писали не фантастику, тоді б вас, може видали», а Наталка Ліщінська розповіла про «краще би» у контексті класики української літератури, що описує страждання і зубожіння, письменниця закликала писати щось менш депресивне. На дискусії, присвяченій антиутопіям, пані Наталка продовжила цю тезу, зауваживши, що навіть антиутопії необов’язково мають бути депресивними. Разом із нею на цій дискусії був письменник Олег Шинкаренко, що зачитував фрагменти зі своїх гумористичних антиутопій «Кагарлик» і «Перші українські роботи» та радив всім їх купувати. Ще один захід, під девізом «краще би», присвячувався перекладам. На ньому згадували, як наш фендом болюче сприйняв перетворення Саймака на Сімака, і як Айзек Азімов наприкінці життя захотів стати Ісааком Озімовим (його справжнє ім’я), але видавці йому не дозволили, бо прізвище Азімов було надто розкручене. Перекладач Юлія Джугастрянська зазначила, що, на її думку, класичні твори треба наново перекладати кожні 20-30 років для кожного покоління, вносячи туди актуальні смисли та інтерпретації. Наприклад, під час перекладу Сімака «Час – найпростіша річ» вона використала слово «гаджет», якого не було в оригіналі, для перекладу технологічних пристроїв, щоби воно звучало актуально для читачів. Проте, через кількадесят років, можливо, «гаджет» буде звучати архаїчно, тому треба буде робити повторний переклад.

    Наприкінці циклу зустрічей говорили про фантастичні оповідання. Письменниця Наталка Ліщинська порівняла написання оповідання зі спринтом, а роману – з марафоном. Бо важко не видохтися, поки працюєш над великою формою. Вона розповіла, як її романи починалися з оповідань, і що вважає оповідання хорошим стартовим майданчиком для відточування письменницької майстерності. Олег Сілін із літературного об’єднання «Зоряна Фортеця» зазначив, що за 10 років існування їх інтернет-конкурсу вони зібрали понад 1000 оповідань. Багато з їх постійних авторів вже встигли дебютувати з власними романами, або збірками, що складаються з творів, написаних як раз під конкурси. Олег Сілін зробив важливий анонс – готується альманах за результатами конкурсів «Зоряної Фортеці» (продовження минулорічної збірки «Питання людяності»). Проект має робочу назву «Ступінь свободи» (або «Ступені свободи») – яка розшифровується таким чином, що написання фантастики має додатковий ступінь свободи – це фантастичне припущення. Наразі альманах знаходиться на етапі відбору оповідань.


    Дуже цікаву лекцію про історію коміксу прочитав на «Запорізькій книжковій толоці» письменник, сценарист та знавець коміксів Денис Скорбатюк. Почуте заслуговує на окремий авторський матеріал, який, сподіваємося, ми невдовзі зможемо почитати, отже не будемо претендувати на ексклюзив і залишимо його за Денисом.

    Загалом, лекція зібрала велику кількість слухачів різного віку, і було видно, що інтерес до мальованих історій у пересічних читачів величезний. Денис Скорбатюк представив авторську періодизацію розвитку українського коміксу, що складається з 6 етапів, і докладно розповів про кожен із них, ілюструючи доповідь великою кількістю слайдів. На лекції можна було дізнатися про комікси в агітаційній пресі, подивитися на ранні малюнки Олександра Довженка, засмутитися через те, що у радянський період «дорослі» комікси не пропускали до друку через «неформат», відкрити для себе Анатолія Василенка, Ігоря Баранька, Олексія Чебикіна та інших українських художників, і, врешті-решт, поностальгувати за журналом «К-9».

    Зараз, за словами Дениса, дуже сприятливий період для україномовних коміксів, який знаменується контрактами на випуск американських мальованих історій та пожвавленням попиту на вітчизняні, не в останню чергу завдяки стімпанк-дизельпанк проекту «Воля», який прогримів безпрецедентною по нашим міркам рекламною кампанією, привернувши увагу не тільки до себе, а й до коміксів в цілому. Плюсом є також і те, що в Україні з’являються окремі видавництва, що спеціалізуються виключно на коміксах: «Вовкулака», «UA-Comics», «Fireclaw», «Північні вогні», «Ірбіс-комікс», «Мольфар-комікс» та ін. Наприкінці лекції до Дениса було багато питань від аудиторії: людей цікавили відмінності Європейських і Американських коміксів, які школи малювання коміксів зараз актуальні, скільки коштує зробити комікс у наших реаліях та які перспективи у нового виду мальованих історій - веб-коміксів. Спілкування з аудиторією перетекло у невимушену бесіду, що продовжилася вже по закінченню лекції.


    Такою по-осінньому яскравою та затишною нам запам'яталася "Книжкова Толока" у Запоріжжі. Сподіваємося, що фантастика й надалі "обростатиме" шанувальниками, а фендом на фестивалях матиме спеціальну локацію для зустрічей.