Статті‎ > ‎

Розгорнутий репортаж із «Львівського Форуму видавців - 2017». Частина 1. Дискусії

Розгорнутий репортаж із «Львівського Форуму видавців - 2017».

Частина 1. Дискусії


Вже традиційно у Львові відбувся книжковий фестиваль «Форум видавців». На нього, як завжди, з’їхалися видавці та письменники, щоб представити найсвіжіші новинки. Програма заходів була настільки насиченою, що їх розподілили між кількома десятками локацій. Серед безлічі презентацій знайшлося місце і фантастичній програмі.

За нашими спостереженнями, цього року «Форум видавців» відвідало трохи менше людей, ніж минулого. Традиційні черги на вхід до «Палацу Потоцьких» нікуди не поділися, але навіть у суботу близько опівдня стенди топових видавництв можна було сфотографувати без відвідувачів. Та й видавців цього року, здається, також було трохи менше, хоча найбільші видавництва мали свої стенди з усіма новинками.

Що ж до локацій, то цього разу фантастичні заходи проходили з розмахом. Велика частина програми відбулася в одному з найдорожчих львівських ресторанів та у конференц-залах фешенебельних готелів. Не обійшлося без форс-мажорів, коли початок заходу затримували чи переносили до іншого приміщення, адже у заявленій залі на той час було замовлення від поважних людей. Редакція альманаху також втрапила у невеличку пригоду з локацією, коли виявилося, що у Львові готель в одній частині центру і конференц-зала іншого готелю мають однакові назви і обидва приймають заходи «Форуму видавців». Через це журналісти трохи заблукали і попустили початок цікавої презентації Террі Пратчетта.

Під «Форум» вийшло кілька десятків новинок фантастики. Якщо говорити про ціни, то порівняно з першою половиною року вони істотно не змінилися. Середня ціна книжки – 150 грн. Останній, п’ятий, том «П’ятикнижжя Лемового» коштував на стенді видавництва 250 грн., а ось популярний довідник із української міфології Дари Корній навіть трохи здешевшав: 200 грн. замість 219 (як було на «Арсеналі»).


Трохи слів про різноманітні дискусії та обговорення, що пройшли на фестивалі.

Жанр альтернативної історії стає дедалі популярнішим у нашій країні: у ньому виходять комікси, фантастичні романи, зрештою, саме йому буде присвячений четвертий номер нашого альманаху J. На «Львівському Форумі видавців» відбулася дискусія, на тему альтернативній історії, з якої стало відомо, що про неї в Україні пишуть не тільки художні твори, а й наук-поп – одним зі спікерів був автор «Української якбитології» - Дмитро Шурхало. Іншим гостем заходу став письменник, автор книги «Східний вал 1985» Максим Січеславець.

Дмитро Шурхало порівнює історію з потягом, що їде по колії, але у певні моменти зустрічаються розвилки («точки біфуркації»), де треба обирати, куди повернути, і від цього залежить майбутнє. За словами автора, якщо система розбалансована (наприклад, в наслідок політичної кризи чи війни), то навіть маленьке втручання може мати величезні наслідки, тоді як при збалансованій системі воно може лишитися непомітним (хоча і тут можливі варіації, у цьому сенсі згадували твір Рея Бредбері, де випадкова смерть метелика у доісторичні часи змінила хід історії). При написанні альтернативної історії письменник радить обмежитися двома правилами: втручатися мінімально (тобто не приписувати людям емоцій та думок, яких в них не могло бути) та враховувати всі другорядні чинники, які можуть змінитися після втручання.

За словами доповідачів, альтернативна історія як жанр зародилася дуже давно, її засновником вважається римський історик Тит Лівій (І ст. н.е.), автор твору, в якому Олександр Македонський не помер молодим, а створив видатну імперію, що існувала після його смерті. Проте розквіт жанру припав на ХХ ст. Схоже фантастичне пропущення про Македонського висловив історик та культуролог Джозеф Тойнбі.  Але більшість творів все ж присвячена Другій Світовій війні. Дмитро Шурхало, зокрема, називав книгу під редакцією Петера Цураса (Рeter Тsouras) «Схід перемоги: альтернативна історія перемоги Японії у Тихоокеанській війні», в якій автор аналізує причини поразки Японії і доходить висновку, що то був несприятливий збіг обставин. Письменник називав також книги: Кеннета Максі (Kenneth Macksey) «Вторгнення», присвячену альтернативним планам Гітлера на Великобританією, та  Філіпа Діка «Людина у високому замку» - про майбутнє США, що програло у Другій Світовій. За словами Дмитра Шурхала, альтернативна історія війни та бойових дій – один із найбільш популярних сюжетів, бо там багато місця для випадковостей і, відповідно, варіантів розвитку подій.

Інший спікер - Максим Січеславець – зазначив, що в альтернативній історії автори та суспільство часто відіграють свої комплекси, тому сплеск подібної літератури можна спостерігати у кризові періоди. Говорили багато про роман Аксьонова «Острів Крим». Згадував письменник і деякі твори альтернативної історії, написані українцями, зокрема, романи Василя Кожелянка «Дефіліада в Москві» (як українці разом із армією Гітлера перемогли Росію і влаштували парад у Москві) та «Котигорошко» (про Велику Українську Імперію) і твори Олександра Ірванця («Рівне-Ровно» - про місто розділене країнами з різним політичним устроєм та «Харків 1938» - про альтернативну версію визвольних змагань початку ХХ ст.). Підводячи підсумок, Максим Січеславець зазначив, що через загравання з комплексами альтернативка (і не тільки українська) здебільшого постмодерна та несерйозна.

Наприкінці дискусії спікери коротко розповіли про свої твори. Отже, роман Максима Січеславця «Східний вал 1985» оповідає про Україну розділену по Дніпру після Другої Світової, зокрема, про долю однойменного міста, яке на лівому березі зветься Дніпропетровськ і входить до складу УРСР, на правому – Січеслав із незалежної України, та про людей, що бачать побут один одного, але не можуть об’єднатися. Символічний міст зі свого боку побудував тільки Січеслав і то до середини ріки, де проходить кордон.

Книжка Дмитра Шурхала «Українська якбитологія», що пережила вже третє перевидання, написана не як художній твір, а як дослідження, в якому автор розглядає альтернативні варіанти розвитку історії від хрещення Русі до сучасного АТО. Нове видання Дмитро Шурхало доповнив п’ятьма розділами, що оповідають про Кримську війну 19 ст., перемовини із Нестором Махном, Майдан, анексію Криму та події на Донбасі. Автор закликає не екстраполювати історичні моделі на інші періоди та бути обережним в аналогіях.



Дискусія про літературу Івано-Франківська виявилася доволі велелюдною. Можливо, спрацював бренд «станіславського феномену», а може відвідувачі, як і ми, спокусилися гарним приводом послухати авторів, які встигли відзначитися міцним зв’язком із фантастикою. Песимістично налаштований Володимир Єшкілєв, який презентував перевидання свого містичного детективу «Побачити Алькор» (під новою назвою «Ситуація нуль»), закликав слухачів не дивитися на Франківськ крізь рожеві окуляри. За його словами, «Станіславський феномен» завжди існував і продовжує існувати швидше не завдяки, а всупереч ситуації у місті. «Навіть у 90-ті, коли починався «станіславський феномен» – це було всупереч», – відзначив він. Тим не менше, хоча й усупереч, але нові імена на літературній сцені Франківська і усієї України таки з’являються. Серед них – Остап Українець, відомий фенам, переважно, завдяки перекладам Г. Ф. Лавкрафта та «Котів вояків». Під час заходу Остап презентував свій дебютний роман «Малхут», утім заперечив значний вплив на нього метра американської літератури жахів.

Попри це любителям фантастики може бути цікавим те, що у роман включено фентезійне оповідання автора – «Маланка» вперше опубліковане ним у електронному фензіні «Світ фентезі». Зокрема, саме враження від прочитання цього оповідання підштовхнуло організаторів конкурсу та мінікону «Брама» на їх проведення. Хоча оповідання є фентезійним, воно не є сюжетотворчім для книги, а сам роман зарахувати до фантастики можна тільки з великою натяжкою. Сам же автор класифікує роман швидше як історичну містифікацію.

Сюжет «Малхута» обертається навколо пошуків Станіславської фортеці, її значення, таємних орденів та масонів. Власне, останні пов’язують його книгу і з книгою Володимира Єшкілєва. (дивно, що захід проходив не у львівському «лігві масонів» – «Найдорожчій ресторації Галичини», а у колишній пороховій вежі Львова, sic!). Головний герой книги –  Іґнацій Камінський – до нестями захопився пошуками таємничого ордену та «царства світла» – «Малхуту» у своєму рідному Станіславі. Невідомі особи протидіють його пошукам, але герой виявляється надзвичайно впертим. Автор розповів, що коли писав книгу, то вже тримав у голові ідею, низку основних подій і фінал. Як зазначив Остап Українець, що хоча наведені у книзі щоденникові записи та документи є вигаданими, тим не менше, роман спирається на реальні історичні факти. За словами письменника, «Малхут» став для нього способом віртуально долучитися до того, що відбувається у місті, не маючи можливості зробити це реально. Автор не збирається писати продовження до книги, бо у ній сказав все що хотів, але працюватиме над новими творами у вільний від перекладів час. Зараз Остап Українець пише новий роман із елементами спекуляції. За словами письменника, дії відбуватимуться в ХІ столітті, і він намагається писати з урахуванням того, що те, в що вірили середньовічні люди, існувало насправді, і намагався перенести їхню систему знань та уявлень у текст максимально точно. Свій новий твір Остап Українець характеризує як «не фентезі, але сприйматиметься воно як фентезі».

Реальними речами, а саме – збереженням історичної спадщини Івано-Франківська займається ще один учасник дискусії – Марія Козакевич. Вона зауважила, що займається реставрацією історичної архітектури міста тому що його сучасний образ так сильно відрізнається від того, який від початку закладався будівниками-поляками, коли воно мало бути містом-сонцем, містом-зіркою. Схоже, що саме цей мотив надихає на творчість і франківських письменників, яких гнітить те, що за часів Другої світової війни та радянської влади місто втратило свій стародавній шарм, коріння та мешканців. Маючи лише крихітні зачіпки, рештки колишньої величі, письменники бажають попри всі перешкоди уявити, вигадати своє ідеальне місто і екстраполювати цю фантазію в сучасність. Можливо, саме в цьому і полягає секрет «станіславського феномену»?


Розмови про міфи у фантастиці почалися на цьогорічному «Книжковому Арсеналі» і продовжилися на «Форумі видавців». У фокусі чергової дискусії опинилися міфи сучасні, які творяться ЗМІ, пропагандою, інтернетом і навіть художньою літературою. Як зазначив Ян Валєтов, читаючи історичні художні твори, люди судять за ними про суспільство того часу та його культуру, що не завжди є правдивим. Згадували Ян Валєтов разом із Олексієм Жупанським і політичні міфи, зокрема, сформовані ідеологіями тоталітарних режимів. На думку письменників, політичні міфи нежиттєздатні, тому існуватимуть допоки не паде політичний устрій. Політтехнолог Світлана Тараторіна та викладач Ірина Полєтуха говорили про боротьбу з міфами-фейками за допомогою соціальних мереж. Наприкінці розмови письменник Володимир Єшкілєв досить делікатно торкнувся питання українського патріотичного міфу, який може набувати загрозливих архаїчних форм, як це сталося у його рідному Івано-Франківську. Там навесні хотіли установити ковану вежу за мотивами фентезі романів «Часодії» Наталії Щерби. Проте місцеві політичні та релігійні активісти не дали цього зробити, звинувативши письменницю в окультизмі та бісовщині. За словами Володимира Єшкілєва, українцям може загрожувати радикалізація консервативних верств населення та створення такого собі «українського шаріату» зі середньовічними законами, проте це лише один із можливих варіантів нашого майбутнього.

Говорячи про роль фантаста як провидця майбутнього, Володимир Єшкілєв підсумував: «У силу своїх професійних занять ми пропонуємо читачеві різні моделі, від мікроскопічних до макроскопічних. Ми намагаємося засвоїти це майбутнє, присвоїти це майбутнє, уособити його, якимось чином міфологізувати. Займаючись цим, ми викликаємо привидів, ми викликаємо монстрів, ми викликаємо тіні минулого, можливих минулих, інших реальностей. І, власне, ми можемо ще попередити. Питання, чи почують?»


На дискусії про субцивілізаційну літературу говорили, як книжки впливають на світогляд читача. Спікерами було зазначено кілька варіантів такого впливу. Наприклад, художні романи можуть мати певні ляпи та неточності через необізнаність автора чи його бажання викривити реалії в угоду сюжету. Письменник Богдан Коломійчук зазначив, що читачі можуть формувати своє уявлення про реалії минулого або інших країн саме з художньої літератури, проте вивчення історії, іноземних мов та подорожування – кращі способи змінити хибні думки. Перекладач Богдан Стасюк закликав не шукати огріхи у текстах суто з метою зацькувати автора, а краще зосередитися на тому, що він хотів сказати. Згадуючи тонкощі перекладацької професії, Богдан Стасюк зазначив, що існує думка начебто переклад – це завжди певні втрати від оригінального тексту. Хоча не всі перекладачі з нею погоджуюся: деякі вважають, що теми більшості творів універсальні та зрозумілі, адже люди усюди схожі.

За словами літературознавця Михайла Назаренка, література формує специфічний світогляд у закритих країнах, де немає доступу до альтернативних джерел інформації. В якості прикладу він наводив Японію, котра у період своєї ізоляції мала чудернацькі карти світу, і люди вірили, що він так і виглядає. Михайло Назаренко звернув увагу і на проблеми українських реалій: наразі в нас немає літературних канонів. Із класичних творів перекладено ще не все, а в українській літературі відсутні цілі ніші жанрів (а якщо говорити про фантастику – то піджанрів). Зараз ми спостерігаємо творення канонів україномовної літератури, котре відбувається з виходом перекладів, перевиданням окремих творів української класики та відбором до друку сучасних авторів.


У наступній частині ми розповімо про презентації коміксів та лекції з історії коміксів, що відбулися на «Львівському форумі видавців».