Статті‎ > ‎

Чому я не люблю фендом?



Святослав Чирук

Чому я не люблю фендом?

Визначення терміну фендом є різними і ми не будемо тут робити на цьому наголос. Переважно, під цим терміном розуміються неформальні обєднання фантастів та їх фанатів, розквіт яких перепав на 1980-ті роки та вилився у появі чималої кількості Клюбів любителів фантастики (КЛФ-ів).

Серед фантастів вже давно склалась традиція вихваляти фендом. Мовляв, це явище унікальне, притаманне тільки цьому літературному жанру, і воно дає безліч переваг. Читачі можуть безпосередньо поспілкуватися зі своїми улюбленими авторами, автори, можуть почути читачів. Ознайомитися із їхньою думкою щодо власних творів. Фени допомагають одне одному, підтримують авторів, видають фензіни. Дають змогу виживати жанру навіть у скрутні часи. І загалом, це приємна, демократично налаштована компанія однодумців, в якій всі відчувають себе великою родиною. І т.д., і т.п. Перелік переваг можна продовжити.

Я не ставлю собі за мету його заперечувати. У чомусь це дійсно так. Але хотілось би поглянути на це питання з іншого боку. Що як людина не любить фендом? Чому? За що? На цю тему говорять рідко. Принаймні рідше ніж було б варто.

В іменитих письменників стосовно цього своя позиція. Попри те, що фендом – непогана можливість попаритися, не дивлячись на те, що писати ти став гірше, або розкрутитися відносно маловідомому автору, в них є свої претензії до фендому. Більше за все їм дошкуляє те, що на різноманітних конвентах та зустрічах читачі втручаються у їхню творчість і диктують свої умови щодо того, що і як має відбутися з їхніми улюбленими героями. Попри плани автора. А автори, такі-сякі безхребетні, йдуть у них на повідку і, буває, час від часу, роблять те, про що їх просять, після чого дуже шкодують, бо переступають через себе. Так, Анджей Сапковський нарікав на те, що читачі практично змусили його написати оповідання «Весілля Йенніфер», в якому пропонувався альтернативний фінал циклу про відьмака. На втручання читачів дорікав і Юрій Бурносов, який, за його зізнанням вже давно від них відмежувався. Апогей читацького втручання втілився у романі Стівена Кінга «Мізері», в якому фанатка письменника ладна була вбити його за те, що він закінчив роман не так як їй би того хотілося, тримаючи автора в заручниках, доки він це не змінить все «так як потрібно».

Але не всі автори – імениті. Чого гріха таїти, переважна більшість учасників фендому – саме початківці. Вони тусуються, приймають участь у конкурсах та конвентах, займаються якоюсь суспільною справою. Але…не пишуть. Припиняють писати. Бо коли їм це робити? Вони ж дуже зайняті. Тут їм треба доповідь зробити. Тут – статтю. Тут – на конкурс щось накропати. Тут – просто потеревенити. Або з друзями за кухлем пива або чашкою кави посидіти. Коли ж писати? Нема коли. А головне – навіщо? Дійсно, де гарантія того, що якщо ти будеш писати щось більш менш велике чи хоча б маленьке, але достатньо регулярно, то станеш відомим письменником чи зможеш на цьому заробляти? Ніде. Ніхто цього не гарантує, а ось зусилля для цього докладати потрібно, і не аби які. Користь із цього мінімальна – відчувати себе письменником. Фантастом. А можна ж просто написати одне-два оповідання, десь разок надрукуватися, а потім постійно тусуватися, роз’їжджати по всяких зустрічах. Писати на форумах та в ЖЖ свої коментарі. І ти вже член фендому. Фен. Вважай, фактично фантаст. Автоматично. Для чого ж робити більше? Відбувається те ж саме, що і зі «Спілкою письменників» у її гіршому прояві. Написавши кілька книжок та отримавши «членський квиток», людина припиняє писати, але продовжує вважатися письменником пожиттєво.

Окрім того, фендом – ще не всі читачі фантастики. Це тільки ті, хто більше за всіх про це кричить. В них є свої пріоритети, своя атмосфера і свої герої. В силу своєї приналежності до фендому, ці люди сприймають себе як більш досвідчених, «прошарених», а відповідно і кращих критиків та суддів ніж будь-хто інший. А це відкриває колосальні можливості для зловживань. Фени активні. Більша частина фантастичних премій влаштовується ними самостійно. А значить, вони беруть на себе і право вирішувати хто є генієм, а хто – брудом під нігтями. І починається судилище. Проте, виявляється, що очі у Феміди не дуже зав’язані. Вона просто одягнула темні окуляри, а сама роздивляється на всі боку. Часом відбувається заміна понять, і замість того, щоби віддавати нагороди найбільш достойним, обирають своїх друзів, або ж свої особисті літературні смаки та уподобання маскують під «чесність та об’єктивність». Коли ж хтось незгодний, то він – недостатньо обізнаний, щоби зрозуміти «всю глибину» такого вибору.

Ще одна проблема полягає в тому, що не член тусовки – це такий собі недофантаст. Фендом відкриває чудові можливості для іншування та вивищування себе над іншими через приналежність до спільноти, знову ж таки, покладаючись не на заслуги та розум, а на власні зв’язки та знайомства. Більше того, розвиває в людях спокуси споглядати на інших звисока або принаймні із поблажливістю доброго «прошареного» пана. Хтось сидить вдома. Читає фантастику і пише її постійно, але не має втіхи від збіговиськ або банально не має для цього часу. І він вже не свій. Бо він – поза нашим дружнім колом.

Можливо, не все з цього має втілення у житті, чи пак – не завжди. Але ці твердження не з’явились нізвідки. Це узагальнення чималої кількості дрібних епізодів, про які можна прочитати у різноманітних статтях та коментарях в мережі. При чому проблема ще й і в тому, що немає в нас фендому у повному розумінні цього слова. Фендом має об’єднувати не тільки письменників та читачів, а загалом всіх шанувальників фантастики в усіх її проявах – настільні та комп’ютерні ігри, фільми, живопис та комікси. А що в нас? До так званого фендому входять навіть не читачі і письменники, а практично тільки письменники, з яких чимало невідомих або маловідомих, котрі за цей рахунок хочуть «вибитися» вгору. Коміксисти тусуються окремо. Вони пишуть сценарії самостійно. Кінематографісти – також, так само як і шанувальники ігор. Більше того, чи робляться в нас ігри, комікси чи інша супутня продукція для фенів за творами наших авторів? Практично ні (за дуже рідкими випадками). Основна тема для них – закордонні твори. Те що ми маємо - це роз’єднані світи, які не пересікаються і майже нічого для цього не роблять для того. Тому й висновок невтішний - це не фендом. Хоча можливо це не так вже і погано?