Статті‎ > ‎

«Книжковий Арсенал-2017»: новинки україномовної фантастики та анонси вітчизняних фантастичних фільмів

    Ія Новицька


«Книжковий Арсенал-2017»: новинки україномовної фантастики

та анонси вітчизняних фантастичних фільмів


    «Книжковий Арсенал» вдарив з усіх стволів і засипав нас купою нової інформації. Безліч презентацій, книжкових новинок, дискусій, автограф сесій примудрилися втиснутися лише у кілька днів. Відвідувачам відкрився цілий окремий книжковий світ зі своїми цінностями та пріоритетами.

 

    «Книжковий Арсенал» - важлива подія не тільки для бажаючих придбати найгарячіші новинки щойно з друкарні, а й для видавців. Багато хто з них підготували яскраві та оригінальні стенди: динозаври, печеніги, велетенські повітряні кульки, страшні маски – та ще безліч чого цікавого. Приємно, що атмосферу фестивалю доповнюють яскраві дрібнички та паперові стенди з героями новинок фантастики.

 

    Якщо говорити про ціни на книжки, то за нашими спостереженнями «не новинки» коштували як раніше, а ось вже новинки у більшості видавництв стали помітно дорожчими, цього року ціни на них зросли на 15-30%. Для порівняння: українська фантастика минулого року коштувала в середньому до 100 грн., цього – вже 150 грн. Фантастика в перекладі коштувала 150-200 грн., цього року книжок із цінниками 200+ грн. помітно побільшало.

    Слід сказати, що українські видавці почали пропонувати колекційні багато ілюстровані та дорогі книжки, зокрема, й фантастику. Наприклад, «Дюна» Ф. Герберта вийшла у «КСД» з кольоровими ілюстраціями та коштує майже 300 грн., популярний довідник із української міфології від Дари Корній побачив світ у видавництві «Vivat» не тільки з кольоровими ілюстраціями, а й з кольоровими сторінками, що імітують старовинний папір. Книжку можна придбати за 219 грн. Загалом, ціни на фантастику цього року були дуже різні, але вибір цьогоріч також помітно розширився.

 

    Однією з найкрасивіших фантастичних книжок цьогорічного Арсеналу став популярний довідник із нижчої міфології від Дари Корній. Книга вийшла у видавництві «Vivat» з кольоровими сторінками, що імітують старовинний папір, та багато оздоблена красивими ілюстраціями. За словами Дари Корній, ідея створення довідника прийшла до неї ще в 2008 році під час роботи над романом «Гонихмарник». Тоді вона шукала додаткову інформацію про дводушників, але не знайшла джерела, де вона була б представлено повно. До того ж авторці вдалося зібрати цікавинки про інших міфічних істот. Так популярний довідник почав втілюватися у життя. Пізніше до його створення долучилися й читачі Дари Корній: дехто приносив легенди своїх країв, а хтось взагалі розповідав про те, як особисто стрічав лісовика чи мавку.

    Укладаючи довідник, Дара Корній запропонувала свою класифікацію духів природи, автор розділила їх на: духів лісу, води, повітря, пір року. У книжці кожен із духів природи отримав не тільки ілюстрацію, а й «паспорт» - схематичний перелік здібностей та рис характеру, який подається окремим стовпчиком. Про деяких істот Дара Корній написала окрім статті, ще й художні замальовки та маленькі казки. За словами авторки, там є й достатньо жорстокі сценки, тому зовсім малим дітям їх краще не читати.

    Працюючи з літературою (понад 70 найменувань) та розповідями читачів, Дара Корній зазначила, що вона не тільки упорядковує відомий пантеон, а частково вибудовує свій власний. Проте, за словами авторки, процес міфотворення відбувається й сьогодні, тому вона має повне право представити свій перелік магічних істот, їх родинних зв’язків та здібностей у тому вигляді, в якому вважає за потрібне. Тому довідник названо не науково-популярним, а художньо-популярним.

    Представлений довідник – перший у серії. Наступними Дара Корній планує написати про домашніх духів (а матеріалу зібралося вже стільки, що книгу можна ділити на два томи), далі, судячи з презентації, на нас чекатиме довідник із химерних істот (дводушників, перевертнів тощо) та чарівних звірів (бабаїв, алконостів, гамаюнів тощо). Є плани на збірку українських легенд про створення світу. Відповідаючи на питання з зали, письменниця розповіла, що в неї потроху накопичується матеріал про міфічних істот інших народів, що жили (або живуть) на теренах України. Якщо його назбирається на книжку, можливо, напише й про них.

    А поки книга тільки вийшла, пропонуємо вам одними з перших зазирнути під обкладинку та подивитися деякі ілюстрації.

 

    При повному аншлазі та навіть з перформансом Олександр Ірванець презентував свій новий роман – альтернативну історію «Харків 1938». Під час читання одного з уривків, в якому героїня роману – Танька «крутнулася так, що її легенька суконька здійнялася догори, являючи довгі ноги і труси у зелений горошок» під сцену вибігла дівчина, задерши сарафан та продемонструвавши присутнім ті славнозвісні рейтузи в зелену цяточку. Зал просто вибухнув оплесками та криками «браво!». Загалом, презентація книги Ірванця наробила не менше галасу, аніж сам роман – історико-сатиричний стьоб на тему: «Якби Україна у 1917 вистояла». За словами автора, роман виношувався 8 років та писався майже 2 роки. Про свій твір Олександр Ірванець розповідав так само колоритно, як Танька показала глядачам труси, тож краще за все атмосферу роману передадуть цитати автора.

     Про Україну. «Держава називається УРСР, але це Українська Робітничо-Селянська Республіка. Вона не входить до СРСР. Столиця в Харкові, це – визнана в Європі сильна потужна країна. Гетьман-Президент цієї УРСР – Євген Коновалець. Він будує в державі націонал-комунізм. І ідеологом взято Миколу Хвильового з його ідеєю Східного Ренесансу. І тут в мене є кілька розділів, де вони розмовляють таким театральним, стилізованим віршем... Тут буде й єврейське питання. Іудеї з України виїздять в Палестину. Інших не пускають, а українських пускають. Таким чином, відбувається українізація Палестини… Ще в мене учитель історії на уроці розповідає про «диво під Крутами», коли на допомогу студентам-гімназистам прийшли війська. Розумієте, Україна вистояла. А те, що вона комуністична, тому теж є пояснення. Тоді усі були ліві, тоді у всій Європі превалювали ліві партії, а комунізмом можна було назвати що завгодно. В мене націонал-комунізм, він не сталінський, він більше такий, мусолінівський. Багато людей, які читали, казали мені, що вона страшнувата».

    Звернення до Харків’ян та про альтернативний Харків. «Я не харків’янин. В мене є плани паперові, є плани у комп’ютері, все одно я зрозумів, що я не осягну Харкова. Але я викрутився: я взяв вулицю Сумську та прилеглі, які я більш-менш знаю, і в принципі воно схоже на правду, я старався. Але мій Харків і реальний, це різниця приблизно така, як між небесним Єрусалимом та Єрусалимом земним. Тобто мені для моєї країни Сонця була потрібна столиця міста Сонця. Тому я там такого нагородив… я збудував вам нормальний Оперний замість того, я збудував Президентський Палац замість Адміністрації. І в ньому сидить президент Євген Коновалець. Я покращив ваш Харків».

    Про карту альтернативного світу. «Там перекроєна мапа Європи, там трошки по-іншому називаються країни, наприклад та яку ви знаєте Білорусь, в мене називається Вєлікая Літва, і це правда, бо вона могла б так називатися, а та, яка відома як Литва, в мене Літуанія, у Польщі йде громадянська війна така тристороння. А Україна тим часом нарощує військову могутність, будуючи націонал-комунізм, крім неї ще одна велика держава – ВеликоНімеччина – теж будує націонал-комунізм. І ці 2 держави мають між собою контакт, а Німеччиною керує такий собі ерц-Тельман. В реальності то був лідер німецьких комуністів, якого Гітлер згноїв у концтаборі. А в мене навпаки, Тельман в Ніч Довгих Ножів порізав і Гітлера, і його поплічників».

    Про Росію. «В моїй версії історії, в моїй реальності Росія після перемоги революції не переносила столицю у Москву, а лишила в Петрограді. Але місто переслідували невдачі, бо його постійно перейменовували. Спершу, ще за життя Леніна, його перейменували на Ленінград, але прийшов Сталін – місто стало Сталінградом. А потім до Сталіна Кіров підіслав студента-вбивцю, у реальності було навпаки. І тепер країною править Кіров, а місто називається Кіровоград-на-Ниві. Харків – столиця України, Кіровоград – столиця Росії».

    Про сюжет. «Роман написаний за календарем 38 року, тоді Великдень був 24 квітня. Роман починається  26 квітня і 9 травня закінчується. Тут є детективний сюжет: шпигун, що прибуває до УРСР, і невідомо, що він здійснить на 1-2 травня, яке трансформувалося в ХПК – «Харківський Пролетарський Карнавал». А головний герой, полковник Коцюба, намагається вислідити, хто ж той терорист, хто ж той суперкіллер в Харкові».

    Загалом, книжка вийшла дуже ігровою, бо окрім наведених фрагментів у ній намішано безліч політичних та культурних постатей того часу, що у реальному житті ніколи не перетиналися, а у авторському світі цілком можуть разом напитися та вчинити дебош. «Харків 1938» вийшов багатошаровим та, за словами Ірванця, потребує підготовленого та ерудованого читача, який міг би зрозуміти всі відсилки.

 

    Українські автори фентезі вже два роки мають можливість опублікувати свої романи у великому видавництві. Про це говорили на дискусії про різножанровість вітчизняного роману від «КМ-Букс». Письменниці розповіли, що спочатку надсилали твори на конкурс «Коронація слова», де переможців у номінації «фентезі» визначає Дара Корній, а вже потім за сприянням пані Дари Корній їхні твори потрапляють до друкарні.

    Дара Корній зізналася, що дуже хотіла, аби українських авторів охочіше друкували, але для цього потрібно було докласти великих зусиль: налагоджувати контакти, вмовляти та навіть писати анотації до відібраних книжок, аби підживити до них інтерес: «Мені говорили, що фентезі - це неперспективний жанр, що його не читають, що читають, але перекладне, та ми - вперті жінки, ми ламаємо цей стереотип, тому, що жанр фантастики чи не найпопулярніший у світі».

    На сьогоднішній день із легкої руки Дари Корній та видавця Міли Іванцової світ побачили: дебютні романи Наталки Ліщинської «Нова людина» та Марини Смагіної «Волковиці» та роман Ярини Каторож «Стожар» (перша частина трилогії «Палімпсест»).

    Роман Наталки Ліщинської, про який ми писали раніше, – нетипова антиутопія. За словами авторки, якщо антиутопія показує безнадію, то вона не хоче на цьому завершувати, адже українська література аж надто зловживала такими сюжетами, тому її книга світлішає наприкінці.

    Марина Смагіна розповіла, що написала книжку про «Волковиці» - неіснуюче село, де відбуваються дивні речі. Її книжка про магію, любов та людські вчинки, за які буде розплата, якщо не самій людині, то її нащадкам. Рецензію на роман «Волковиці» ви можете прочитати у третьому номері альманаху «Das ist fantastisch!».

    Ярина Каторож, ще одна молода авторка, відзначилася тим, що не тільки написала роман, а й зробила дизайн обкладинки та внутрішні ілюстрації. У «Стожарі» дві головні героїні: одна – носій пам’яті забутого народу, що опиняється на теренах підкореної держави, інша – схожа на неї як дві краплі води, але за характером дівчата зовсім різні. У книзі вони мало перетинаються, подорожують, стріляють із лука та змінюють світ, в якому живуть.

    Видавництво «КМ-Букс» видає не тільки вітчизняних фантасток, але й «химерну прозу» (магічний реалізм) Олега Полякова та детективні історії від Наталки Доляк та Лори Підгірної, про які також трохи говорили на презентації. До речі, детективи у цьому видавництві виходитимуть в окремій серії зі схожим оформленням. У цьому контексті згадуються дискусії з минулорічного «Книжкового Арсеналу», коли на засіданні авторів детективів одноголосно вирішили, що невідомих новачків комерційно краще випускати у серії з іменитими авторами, у той самий час, як більшість видавців та письменників, що працюють із фантастикою, виступають проти маркування жанру, вважаючи, що продавати треба конкретного автора, роблячи з нього бренд, а не серію книжок. Тож відмітимо збереження тенденції й цього року: детектив як жанр маркується та видається в серіях, фантастика – далі не маркується.

 

    На презентації, організованій видавництвом «Фоліо» Андрій Курков та Юрій Винничук розповіли про містику у реалістичних романах. Обидва автори працюють на межі містики та реалізму, тому в їхніх творах доволі реалістичні події можуть перетинатися з химерними снами, віщими ведіннями у стані алкогольного сп’яніння, символічними зустрічами, раптовими спалахами спогадів із минулих життів тощо.

    Юрій Винничук розповів, що він полюбляє використовувати містичні елементи у історичних романах, наприклад в «Аптекарі» є персонажі Чорт та Відьма. За словами письменника, люди у ті часи щиро вірили у відьом, бачили та спілкувалися з чортами, переслідували упирів. Ця віра у химерне була невід’ємною частиною світосприйняття 17-19 століття, тому у його творах фантастичний елемент – це таке собі тло, або можна сказати інструмент, який використовується для заглиблення в атмосферу та для передачі реалій людей тих часів.

    Андрій Курков додав, що містику у реалізм треба вплітати дуже і дуже обережно, бо в українців ще зберігається те міфологічне мислення, завдяки якому вони й зараз ладні повірити в неймовірне. Пан Курков розповів, що в одній з його книжок був персонаж, що займався народною медициною, після чого читачі засипали його питаннями про чудодійсні рецепти від усього. Як зазначив письменник: «в нас достатньо трьом журналістам написати, що скарби Полуботка зариті під Верховною Радою – вранці там буде все перекопано, як на бурштинових копальнях». При чому, за спостереженнями письменника, така активна реакція на містику в нашій країні значно більша у порівнянні з іншими країнами.

 

    На дискусії «Чорний гумор у творах Стівена Кінга» говорили про те, чи може смішна або страшна книжка бути одночасно й серйозною літературою. Зійшлися на тому, що у випадку Короля Жахів гумор допомагає відтінити та глибше зрозуміти страшні сцени: коли кінець для чогось одного є початком для чогось іншого. Згадували, що майже в кожному романі Кінга є персонаж-трікстер, який постійно жартує, щоб розрядити обстановку.

    Загалом, дискусія звелася до зачитування матюкливих фрагментів із другого тому «Протистояння», жартиків про гладких мамок та травлення бородатих анекдотів на кшталт: «зупиняє одного разу Кінга даїшник…». Виділити щось інформативне було важко, але ми це зробили. Одне з питань глядачів стосувалося українських перекладів «Зони покриття» та Шукача з «Темної вежі» - чому перебрехали оригінал та чи будуть такі неточності надалі? Один із перекладачів відповів: «Це може бути політика видавництва. Видавець дивиться: Стрілець. Що то таке? Знак зодіаку? Краще Шукач – що він там шукає - інтрига. «Шукач» та «Зона покриття» – рішення видавця. Я можу заспокоїти громаду, що люди, які відповідають за зміну цих назв, у видавництві вже не працюють».

    Інший перекладач додав, що Кінг полюбляє гру слів, коли те саме речення повторюється у різних місцях твору, маючи різний зміст, але в українській мові кожного разу його потрібно було б перекладати інакше. Для збереження мовної гри доводиться вигадувати відмінний від оригіналу аналог фрази. А потім приходить редактор, який не помічає цього, і міняє фрази, як йому більше подобається. Перекладачам доводиться перечитувати та повертати назад.

    Чи змінилася політика перекладу назв у Стівена Кінга у видавництві «КСД», ми довідаємося вже найближчим часом, з виходом книжки мемуарів Кінга, що за версією перекладача мала б називатися «Про письменство. Мемуари про ремесло», та назву можуть замінити й на більш комерційну: щось на кшталт «Як писати книжки».

 

    Ми вже писали, що українські мультиплікатори нарощують оберти і планують випускати повнометражні мультфільми раз на рік, починаючи з 2018 р. Першою ми зможемо побачити «Викрадену принцесу» (за мотивами твору «Руслан та Людмила»), другою випустять «Мавку» (за мотивами «Лісової пісні»). На «Книжковому Арсеналі» було озвучено третій проект – ним має стати мультфільм про Роксолану (орієнтовно 2020 рік.).

    Бюджет «Викраденої  принцеси» складає близько 5 млн. доларів, у «Мавки» він буде трохи вище.

    На презентацію прийшло багато дітей, тож представники студії вирішили менше говорити і більше показувати. Ми там теж були, тому опишемо, що побачили і почули, звертаючи увагу на плюси та мінуси.

    Першими демонстрували трейлер та уривки з «Викраденої принцеси». Оскільки знімати в залі заборонили, а трейлер вже давно є у мережі, опишемо дуже коротко нові уривки.

    Уривок 1. Княжна Людмила (Мила) свариться з батьком. Він умовляє її вийти заміж, вона відмовляється. Батько їй дорікає, що вона не зможе про себе подбати, у той момент Міла необережно штовхає високу книжкову полицю, їй на голову летять великі томи, але дівчина з легкістю їх ловить. Батько в пориві люті викидає одну з книжок з вікна, та влучає в голову маляру, що лагодив високу замкову стіну. Хлопець з зойком падає (діти в залі не сміються). Зрештою, князь заявляє Мілі, що змусить її одружитися і сам знайде їй нареченого.

    Уривок 2. Руслана ведуть вартові. Раптом з’являється синичка та цілить одному з них гострими кігтями у зад. Вартовий верещить та падає у вікно найближчої хати. Там виявляється жіночка, що теж верещить і б’є вартового по голові (діти в залі також не сміються). Руслан тікає.

    Уривок 3. Міла блукає темним провулком. До неї підходять двоє чоловіків (схожих на бандитів з м/ф “Рапунцель») та питаються, як така гарна дівчина опинилася у небезпечному місці, чи може їй потрібна охорона. Потім один із бандитів намагається зірвати з Міли коштовний ланцюжок, вона б’є його по обличчю і тікає. Бандит кричить товаришу: «Чого стоїш, лови її!».

    Уривок 4. Резиденція Чорномора. У центрі магічного порталу прив’язана до стовпа дівчина. Молодий чарівник приходить її рятувати. Раптом з’являється Чорномор. Вони б’ються на магічній дуелі, Чорномор запускає потужне закляття, але хлопець відбиває його на лиходія. Чорномор лякається та в останній момент хлопець перетворює закляття на водоспад квітів. Відчуваючи перемогу, він йде рятувати кохану, дівчина йому кричить: «Це пастка!». Хлопець перетинає магічний бар’єр, активуючи прокляття, що перетворює його на безпорадного старця. З’являється задоволений Чорномор, вмикає магічний портал, що перетворює дівчину на кам’яну статую. З неї карлик отримує склянку сяючого еліксиру та показує сивому магу зі словами: «Ось це тепер твоя кохана» - той у відчаї затуляє обличчя руками. Після цього Чорномор промовляє до чарівника: «І на кого ж тебе перетворити? А, знаю! На квітку!».

    Слід відзначити, що всі уривки українського мультфільму, окрім першого, показали англійською мовою (може, тому діти в залі й не сміялися?). Міміка та рухи губ у персонажів також були підлаштовані під англійську. З залу питали, чому так, та чи буде україномовна версія. Представники студії сказали, що все просто – проект готується, в першу чергу, на експорт, але версію адаптовану до української мови вони також планують робити. Дівчинка років 10 запитала, чому в показаних уривках так багато штампів, чи означає це, що й увесь мультфільм з них складатиметься? На що отримала довгу та розпливчасту відповідь.

    Другою говорили про «Мавку». На презентації показали концепт-арти та пообіцяли перший тизер вже влітку. За словами представників студії, якщо у «Викраденій принцесі» вони орієнтувалися на диснеївську школу малювання, то у «Мавці» буде своя стилізація. Мультфільм подаватимуть у модному зараз ключі турботи про екологію. До «Мавки» планують велику промо-кампанію з сувенірами та лінією одягу. На презентації розповіли, що у мультфільмі Килина спробує рубати ліс, де живуть чарівні істоти, зокрема, й головна героїня. Мавка буде показана, як дитя природи: коли вона прокидається, прокидається й ліс, погода у лісі відображає її настрій, Мавка матиме багато суконь та татуювання з етнічним орнаментом, яке засяє, коли вона почує гру Лукаша (це символізуватиме закоханість). У лісі мешкатимуть магічні істоти та тварини з Червоної книги України.

    Дехто з глядачів помітив схожість сюжету з культовим японським мультфільмом «Принцеса Мононоке» авторства Хаяо Міядзакі. Від себе додамо, що сяючі татуювання були візитівкою популярного мультсеріалу «Аватар: Легенда про Аанга». На презентації стримано визнали деякі запозичення, проте запевнили, що «Мавка» настільки сповнена українським колоритом, що глядачі будуть у захваті.

    Підводячи підсумки, можемо констатувати, що українська анімація йде вперед, часом намагаючись стрибнути вище голови. Це не так вже й погано, бо задана висока планка змушуватиме знімальну групу швидко вчитися та багато працювати. З часом це може вилитися з оригінальні візуальні рішення. Анімація виглядає непогано, хоча й дещо смикано та театрально, на рівні американських 3D мультсеріалів (і це комплімент, як для першої спроби). Сюжетна частина поки дещо вторинна, і це, на жаль, помічають навіть малі діти, як було видно з питань у залі. Концепт-арти з «Мавки», показані під час презентації, вселяють оптимізм. Тож чекаймо тизер.

 

    На «Книжковому Арсеналі» говорили про перспективи екранізації вітчизняних авторів та анонсували два нових фантастичних проекти. Перший із них – це телесеріал «Лемберг» за мотивами повістей Богдана Коломійчука (ретро драма з елементами містики), другий – кінофільм за романом «НепрОсті» Тараса Прохаська (за визначенням представниці кіностудії – «містична сага»). Обидва проекти знаходяться на початковому етапі розробки та пошуку спонсорів.

    Загалом, при екранізації українських письменників ініціатива йде від медійників: потрібно, аби книга потрапила до рук людині, яка пов’язана з кінематографом, і яка запалає бажанням її екранізувати. Зі спонсорською підтримкою у нас також не дуже, за словами режисера, що знімає «Ворошилград», коли він прийшов до спонсорів і попросив гроші на екранізацію відомого та титулованого письменника Жадана, у відповідь почув: «А хто це?». Тому знімальні групи вимушені шукати спонсорів у інших країнах, зокрема, у Польщі. Так, над «Лембергом» працює польський сценарист. За задумом кіностудії, це зробить продукцію експортною, принаймні, у сусідню Польщу.

    На презентації розповіли, як екранізація впливає на продаж книг, наводячи конкретні цифри на прикладі книги «Століття Якова». В період з 2010-2016 рр. роман Володимира Лиса продавався накладом 30 000 – 35 000 примірників на рік. Після екранізації за перші 3 місяці було продано 25 000 примірників, тобто майже річний обсяг. За словами медійників, схожий ажіотаж був тільки тоді, коли Шкляр відмовився від Шевченківської премії – це допомогло йому продати протягом місяця майже 100 000 примірників.

    Підсумовуючи, слід сказати, що до екранізації в нас пропонується багато фантастики. Зокрема, Софія Андрухович хотіла б побачити «Сонячну машину» Винниченка, називалися також романи Кідрука, Антиповича, Винничука, зомбі-горор «Хліб із хрящами» Бриниха тощо. Проте, великі ризики та недостатнє фінансування відкладають їхні втілення на невизначений термін. Найближчим фантастичним проектом, який таки добереться до кінотеатрів, є екранізація підліткового фентезі Володимира Рутківського «Сторожова застава», подивитися цей фільм можна буде вже у жовтні.


    У другій частині репортажу з "Книжкового Арсеналу - 2017" читайте про спеціальні тематичні програми з фантастики - заходи від "Польсокого інституту" та ТО "Зоряна фортеця".