 Святослав Чирук Відгук на кіберпанк Ц. Збєшховського "Голокост F" Отже, вирішив по гарячих слідах поділитися враженнями від щойно прочитаної книги Цезарія Збєшховського «Голокост F». По-перше, слід віддати належне видавцю – Олексію Жупанському, український переклад книги вийшов не тільки раніше за російський (який зараз готується), – це взагалі її перший переклад. Оформлення книги мінімалістичне, але оригінальне і відповідає змісту, навіть форзаци зроблені з тематичними картинками, що українськими видавцями часто упускається. Загалом, книгу приємно тримати у руках. Книга складається не тільки із роману «Голокост F», але і з частини оповідань, які так чи інакше пов’язані із всесвітом роману і вміщені у її другій половині. На презентації говорили, що книгу можна починати читати як із початку, так і з оповідань, але прозоро натякали, що з оповідань все-таки краще. Я вирішив дослухатися до порад, про що абсолютно не пожалкував. Оповідання, на мою думку, стилістично кращі за роман, у них відчувається певний настрій (достатньо депресивний, але все-таки настрій), вони концептуально завершені і РЕАЛЬНО допомагають зрозуміти, про що іде мова у романі, бо у ньому, як виявилося, автор не заморочував себе такими другорядними речами, як пояснення, і читач мусив зрозуміти все сам. Отже, оповідання дають читачу необхідний контекст і … дають зрозуміти, що автор далеко не безнадійний письменник. Сам роман можна охарактеризувати як кіберпанк із прицілом не релігійну філософію. До речі, чому у назві присутнє слово «Голокост» – цілком зрозуміло, але ось чому «F» – не дуже. Є повні алюзії між Апокаліпсисом і точкою сингулярності. Оповісти про що власне книга доволі складно, бо, здається, що значна частина інтриги тримається навколо питання, що власне відбувається? А отже, розповісти про це без спойлерів важко, але спробую. Дія розгортається на Землі після досягнення точки сингулярності чи Апокаліпсису (Бог полишив Землю), що відбулось доволі раптово, але не всі це усвідомили. Люди почали апгрейдитесь електронікою задля різноманітних цілей – задоволення, навчання та ін., та чимало із них нахапались вірусів із Синету (аналог Інтернету) і через це з’їхали з глузду. Проблема в тому, що певна сутність змушує їх атакувати «нормальних» «людей». Люди гуртуються біля великих і багатих родин, які живуть у нових «замках» – величезних бетонних дотах (головний герой – член такої багатої родини). Утім, «люди» недарма взяті у лапки, бо у світі існує технологія за допомогою якої свідомість людей може записуватись і триматися у такій-собі «чорній скринці» – колисці. Технологія доступна лише багатим (привіт серіал «Видозмінений вуглець»), але тут постає питання, чи є репліка з репліки людської свідомості справжньою людською особистістю, тим паче, тією самою особистістю? (ці питання у книзі підіймаються). Не кажучи вже про повсюдне засилля штучних інтелектів, андроїдів, бойових роботів та ін., які виступають на боці «людей» проти «зомбі», які дійсно були колись людьми. Хто з них люди? Ну і, власне, гадаю, що надзвичайно велике значення у книзі мають т.зв. «френічні» (імовірно, від грецьк. φρήν – розум) технології, що з’явилися вже після перетину точки сингулярності. Цілком можливо, що це не просто технології (чи не через них роман називається саме голокост «F»?), але годі про це. 
На фото: автор із українським виданням роману на презентації у Києві Попри те, що за обсягом роман невеликий (близько 200 стор.), навіть не сподівайтеся швидко його прочитати. Текст надзвичайно щільний, містить чимало термінів і, найголовніше – обманних ходів. Читати треба дуже уважно, бо може так трапитися, що те, про що ви читали кілька сторінок, насправді було глюком, а потім про це сказано лише в одному реченні. Іще раз хочу наголосити, що автор не дуже заморочував себе поясненнями світу, тому навіть якщо ви прочитаєте всі оповідання, про багато речей у книзі вам доведеться здогадуватися, бо на них маються лише натяки. Це стосується як світу, так і біографії головного героя. Фінал книги також не пояснить вам багато, а швидше ще більше заплутає. Чи є вся книга глюком чи глюком є фінал? Чи був глюк? Здогадайтесь самі. Через щільність тексту, пастки для читача та натяки мені часто доводилося перечитувати певний абзац по два-три рази, бо я розумів, що прочитав його не досить уважно і раптом не помітив чогось важливого. Текст подається від першої особи – головного героя. Більшість історії іде у переказі, а не прямою дією, діалоги присутні, але практично завжди куці. Вам не знайти тут значних художніх описів, людських стосунків, що дасть змогу трохи відволіктись і відпочити, бо здається мені, що мова у книзі йде вже не зовсім про людей, а про тих, хто судомно чіпляється за елементи свого людського єства (за термінологією автора – постгумус). Окрім того, я б умовно розбив книгу на дві приблизно рівні частини. Перша із них доволі квола і дає читачу можливість зануритися у світ та познайомитися з героєм, а у другій починається квест, безпосередня дія. Зізнаюсь відверто, книга мене втомила, я не отримав від неї насолоди (можливо, я просто не розумію кіберпанку?), сюжет мене не чіпляв, і я безліч разів мав спокусу закинути її куди подалі. Змусив себе її дочитати виключно вольовим зусиллям. Визнаю, що у книзі є ідея і автор багато чого вклав у текст, але виконання (яке, схоже, було авторським задумом і мало грати на ідею) викликало у мене несприйняття, і я швидше прорубався крізь текст, а не плив за його течією.
Цезарій Збєшховський (нар.1975 р.) – випускник факультету полоністики Варшавського університету. Перша дебютна книжка Цезарія Збєшховського – збірка оповідань «Реквієм для ляльок» (2008), дія яких відбувається у вигаданому світі міста Рамма. «Голокост F» (2013) став візитівкою Збєшховського. Відтоді автор написав ще кілька оповідань та повістей, а наразі працює над своїм другим романом. Видавництво Жупанського, 2018. - 408 с. ISBN 978-966-2355-97-0 |
Статті >