Статті‎ > ‎

«КиївКомікКон-2017»: презентація «Дюни», свіжі новини про український переклад Террі Пратчетта та багато-багато чого

Святослав Чирук, Ія Новицька


«КиївКомікКон-2017»: презентація «Дюни», свіжі новини про український переклад Террі Пратчетта та багато-багато чого


    Цьогоріч фестиваль, здається, відвідало трохи менш людей, аніж у 2016 р., проте помітити це можна було, хіба що за порівняно невеликими чергами до деяких яток. Але те, що, без сумніву, залишилось у «KyivComicCon» незмінним – це невимушена та безшабашна атмосфера. Сотні і сотні косплеєрів у найрізноманітніших костюмах, починаючи від аніме-дівчаток і закінчуючи трансформерами та Алісою Селезньовою. Для бажаючих влаштовували окремі фотосесії з професійними фотографами, а відвідувачі могли зробити чудові знімки у спеціальних фотозонах. Людей частували дивовижними хімічними напоями, які булькотіли та парували, можна було навчитись грати у різноманітні ігри, придбати найсвіжіші комікси та книги. Ну і, звичайно, презентації та лекції минули недарма. Слухачам повідомили чимало подробиць.


    Так, на презентації «Дюни» Френка Герберта, перекладачі зізналися, яким чином у романі з’явилися «січі», на пре-промо українського перекладу «Дискосвіту» Террі Пратчетта розповіли, які романи вийдуть найближчим часом та анонсували подальші плани на 2018 рік, а на презентації українського перекладу коміксів «DC» оголосили назви коміксів, які видадуть наступними, і це тільки вершина айсбергу! Більш детально про ці та інші презентації
ми розповімо у циклі матеріалів, присвячених «КиївКомікКону». А для початку фоторепортаж про загальну атмосферу фестивалю.


    Цього року, як і минулого, на фестивалі можна було придбати безліч стафажу: аніме-фігурки, чашки, канцтовари, футболки та інші сувеніри за популярними фендомами. А також, звичайно, фантастичні книжки та комікси.


    При повному аншлазі у кімнаті зі стишеним світлом відбулося пре-промо українського перекладу Террі Пратчетта. Розповідати про книжки прийшли: представниця «Видавництва старого лева» та один із перекладачів, що працює над циклом. Отож, що ми знаємо про українське видання «Дискосвіту»?

    ПРО ОФОРМЛЕННЯ. Для українського видання шрифт і концепцію обкладинок розроблятимуть окремо, а не купуватимуть західні зразки. На презентації можна було побачити перші заготовки. Як зазначила представниця «ВСЛ»: «Тут представлені чорно-білі зразки, а кінцевий результат буде у кольорі. Використовується різна техніка, зокрема, глибокий друк. Концепція звична для пратчеттових книг, хто цікавився бачив, що ці книги оформлені або в ретро-стилі, або в стилі символів. От творча майстерня «Аґрафка» обрала інший шлях. Ми бачимо, що для «Кольору магії» обрано символ – Черепаха Атуїн, а наступна книжка – «Правда», там символом обрано друкарський верстат».

    ПРО ПОШУК ПЕРЕКЛАДАЧІВ. Переклад першої з чотирьох книг Пратчетта, що вийдуть цьогоріч, вже закінчено – це книга «Правда». Над нею працював пан Олександр, присутній на зустрічі. Як зазначив перекладач: «Я познайомився з Пратчеттом в оригіналі 10 років тому, то була саме «Правда», я почав знайомити з нею колег, але зрозумів, що це неможливо переказати, і я сказав, що їм перекладу. Вечорами 3 роки я перекладав «Правду», перекладав для себе, оскільки я непрофесіонал, там були певні ляпи, з якими я згоден, на які мені вказали згодом вже професіонали. Є моменти, з якими не згодні професійні перекладачі і фанати, але я все одно на них наполягаю. Робота робилась для себе і для друзів, там є речі, які не відповідають оригіналу. Лорд Ветенарі в мене став Ветерані, тому що мені здається, це йому підходить, він справжній ветеран. Всілякі гномські імена… там де Goodmountain став Вернигорою, а Longshaft – Довгошахтом, ну, це чиста українізація, звиняйте, я не думав, що це буде колись видаватися. Звичайно, ті хто читали в оригіналі, знайдуть багато того, що не сподобається, і я сподіваюся й того, що сподобається. Все ж таки, якщо любиш Пратчетта, його важко перекласти якісно, але його важко й зіпсувати».

    Представниця «ВСЛ»: «На Форум Видавців (восени – авт.) готуються 2 книги: «Колір магії» і «Правда», трохи згодом вийдуть «Рівні можливості» і «Мор – учень Смерті» - у перекладі Ольги Любарської (що переклала «Нейромант» українською). У нас в команді троє перекладачів і двоє редакторів. Це зумовлено тим, що якщо б роботу виконував один перекладач, вона би розтягнулася. Для нас то є певна проблема, бо кожен перекладач може перекладати у звичній йому манері, зокрема це стосується різних фішечок, назв, власних назв і т.д. Ці проблеми ми вирішили: уклали на основі роману «Правда» внутрішній словничок, з яким ми звіряємося, щоб не було проколів. Щоб не було, скажімо, в одній книжечці «вулиця Філігранська», а в іншій – «вулиця Філігранна». Якщо виникають моменти – я кажу: є довідничок. Або ось у «Кольорі магії» є шинок «Латаний барабан», а мені його переклали як «трактир «Глуха бочка». Я кажу: ось є довідничок. Ми шукаємо спільні моменти в перекладі».

    ПРО УКРАЇНСЬКУ АДАПТАЦІЮ ІМЕН ТА НАЗВ. Здається, тут перекладачі відривалися наповну, тому що озвучені на презентації імена змушували не раз дивуватися присутніх. Представниця «ВСЛ» назвала це «креативні перекладацькі вибрики». Зокрема, вона зазначила: «По-перше ми повинні прийняти той факт, що переклад – це завжди втрати, але ми будемо щось робити, щоб ці втрати мінімізувати, неперекладні моменти, складні моменти, ми пояснюємо у примітках, щоб читач зрозумів, що мав на увазі Пратчетт. Я вважаю, що за рахунок приміток можна буде компенсувати втрати, які неминучі, особливо при перекладі такої книжки, наповненої алюзіями, філософією, посиланням на поп-культуру тощо.
Найперше – серія називається «Дискосвіт», хоча в перших прес-релізах фігурував «Плаский світ». Це викликало певні негативні емоції. Чи вам подобаться назва нарешті? (з залу чутно схвальні вигуки). Ми, загалом, відкриті до порад збоку. Я звернулася з питанням до перекладачів. Вони сказали, що якщо у Пратчетта був неологізм, важливо щоб в українській мові був неологізм близький до автора. Тому якісь банальні назви як-от «Світ-на-диску» чи «Світ-диск», вони занадто прості, ми вирішили їх не брати до уваги і назвали серію доволі аутентично. В «Кольорі магії» є Ендрю РазомНасБагато, це виправдано та пасує оригіналу, хоча асоціації в нас свої, від них ми нікуди не подінемося. У тому ж «Кольорі магії» є Ринсвінд і Двоцвіт, ми не зробили Вітровій і Двоцвіт, або Ринсвінд і Туфловер, але це поки що. Цей твір ще перекладається, попереду редагування, під час якого може щось змінитися. Перекладач може відхиляти правки, і це може народжуватися в суперечках. У пана Олександра є стилістичний пасаж – імена Пратчетта перекладати або легко, або важко, або неможливо. Тому перекладали їх аж 4ма способами: транслітерацією, прямим перекладом, переспівом і… від ліхтаря. По-іншому воно не грає і не передає пратчеттовського стилю. Перекладач додав: «Так, іноді перекладали й від ліхтаря, наприклад, вампір Отто Крикк співає пісеньку, її перекласти дослівно неможливо, береться зміст і довільно переказується. Коли вдається не від ліхтаря – робимо й так. Там, де хоч якось можна було перекласти, я переклав. Був там гном, який став у нас Грімсокирою, по-моєму, дуже козацький гном, адвокат Підступп, вампір – Отто Крикк. Ну, Ветерані – чисте збочення, тому що Ветенарі – на ветеринара схоже. Так сходу всіх не згадаю. Архімаг в мене так і лишився, а керівник Академії – Архіректор. Ну, збочень вистачає, зате так цікавіше».

    Наостанок представниця «ВСЛ» додала, що «залаштунням» українського перекладу Террі Пратчетта зацікавився літературний портал «Читомо». Він збирається показати поетапну роботу дизайнерів, перекладацькі нюанси, складні моменти. Наразі перекладачі нотують цікавинки для нього, а кінцевий матеріал має з’явитися на «Читомо» наприкінці серпня або вже у вересні.


    На презентації українського видання "Дюни" Френка Герберта на фестивалі "KyivComicCon-2017" поділилися особливостями перекладу, думками з приводу роману та деякими фактами з біографії письменника.

    Однією з фішок української "Дюни" є те, що фримени живуть у "січах", серед них є старшини, збираються вони в чоти, а не в зводи і, зокрема, часто вони переховуються в криївках. За словами перекладачів, "січі" - це не просто забаганка. У Френка Герберта вжито слово "Sietch". Саме у такій транскрипції писались запорізькі "січі" в історичній літературі ХІХ ст., яка виходила французькою мовою ("t" додалась, оскільки у французькій звук "ч" передається завдяки сполученню "tch"), а вже з французької мови перекочувало у англійську, де вживалось у тому числі і в такому правописі (в країнах, які використовують латинку прийнято не транскрибіювати слова до своєї вимови, а калькувати). Знову ж таки, на думку перекладачів, "січі" саме у значенні запорізьких січей могли з'явитися у творі Френка Герберта, оскільки під час написання роману він присвятив багато уваги вивченню різних культур задля того аби використати їх в тексті (він збирав матеріали для книги протягом шести років та ще два роки писав книгу).

    Іншою фішкою перекладу є те, що замість роду "Атрейдес" фігурує рід "Атрідів", що пов'язано із відсилками автора до "Іліади" Гомера. За словами перекладачів, Френк Герберт виводить персонажів від Агамемнона, Менелая, а отже він мав на увазі саме Атрідів. Більше того, в наступних томах є пряма вказівка на те, що рід походить від роду Атрідів з "Іліади".

    Маються і особливості з транскрибіюванням імен. Приміром, в імені преподобної Матері ордену "Бене Гессеріт", яка в російськомовному перекладі фігурувала під ім'ям "Гайус-Хелен Мохиам" перші два імені пишуться як "Гай Єлена", бо за твердженням перекладачів ім'я "Гай" вжито саме у чоловічому роді, а у подальших книгах імена преподобних матерів також утворювались подібним чином (преше ім'я - чоловіче латинське), при цьому замість "Хелен" вжито "Єлена", оскільки малась на увазі Єлена Троянська.

    Розповіли також і про те, що Френк Герберт не тільки довго писав роман, але і довго не міг його опублікувати. Автор отримав 20 відмов від видавництв перш ніж отримав згоду від "Chilton Books", яке спеціалізувалося на виданні інструкцій до автомобілів та супровідньої технічної документації. Кажуть, начебто, Ф. Гербер з цього приводу жартував, що, мабуть, його роман перейменують у "Як полагодити ваш орнітоптер". Іншою цікавинкою є те, що "Дюна" в сутності, стала другим твором Френка Герберта, який він примудрився продати. Першим було оповідання про ковбоїв, яке він написав у віці 17 років і за яке отримав гонорар 27 доларів 50 центів, після чого тривалий час писав у шухляду, бо його твори ніхто не приймав. Із родиною він близько 20 років винаймав різноманітне житло, не маючи власної оселі, а деякий час з дружиною та дітьми навіть жив у фургончику зовні схожому на катафалк. Кажуть, що коли вони поїхали на ньому в Мексику, то місцеві мешканці хрестилися, коли його бачили, бо гадали, що в машині везуть покійника. Свій власний будинок Френк Герберт зміг побудовати тільки післі виходу "Дюни", яка стала шалено популярною.

    На думку учасників презентації таку неймовірну популярність книзі принесло те, що вона дуже багатошарова і кожен міг знайти у ній щось своє. Хтось бачив у ній екологічний роман, хтось - роман про політичні маніпуляції, а хтось - роман про наркотики та розширення свідомості (що в добу хіпі сприяло популярності роману серед молодих людей). У той же час, перекладачі відзначають, що наркотична тематика насправді не схвалювалась автором і це можна помітити із самого роману, проте не всі звертають на це увагу.

    Окрему увагу звернули на те, що у добу супергероїв автор не побоявся прописати падіння свого герою у другій частині. В тім, на той час це було погано сприйнято як редактором, так і читачами.

    Наприкінці презентації у представників видавництва "КСД" спитали на якій стадії знаходиться видання другого тому "Дюни", на що почули доволі розпливчасту відповідь, в якій зазначили, що перед тим як публікувати продовження видавці подивляться на продажі. "Але вже перші дні вказують, що цикл продовжувати варто", - зазначила представник видавництва.

    P.S. Після презентації один примірник "Дюни" розіграли серед глядачів (виграла дівчина у костюмі єдинорога). Згодом книги могли придбати всі охочі та отримати автографи перекладачів.


    На «КиївКомікКон» письменниця Дара Корній прочитала лекцію про українську міфологію, співзвучну книжці, яку нещодавно випустила. Розповідь супроводжувалася слайдами з чудовими ілюстраціями. Автор зібрала дійсно поважний список, за можливості наводячи зовнішність, звички та родовід вітчизняних фентезійних створінь.
На лекції можна було почути про дітей Стрибога, повітруль, мавок, нявок, луговиків, степовиків, піщаників та ін. Слухачі могли дізнатися, наприклад, про «Безодника, що ніколи не показує свої очі, бо якщо людина подивиться в них, то збожеволіє, але ті, хто не збожеволіють, відкриють у собі характерництво чи інші магічні здібності». Чи про те, як спіймати повітрулю, коли вона йде купатися на річці, залишаючи крила на березі. Або ж про Діда Мороза, який виявляється зовсім не хорошим та добрим. Як зазначила Дара Корній: «В свій час, коли була люта зима приводили дівчину до лісу, прив’язували до ялини або сосни, тому їх вдома ставити не можна». Слід зазначити, що наприкінці лекції автор навела список літератури, який допоміг їх скласти довідник, тобто все побачене та почуте – результат великої та складної роботи з художніми творами, народною творчістю та іншими першоджерелами.
Тема українських фетезійних створінь дійсно актуальна. І це, зокрема, показала відвідуваність лекції Дари Корній на «КиївКомікКоні»: зала, що вміщає близько сотні людей, була повністю заповнена. Слухачі бажали почути ще, і ще, тому виступ затягся на 15 хвилин довше від запланованого часу. Та навіть після закінчення письменницю з усіх сторін оточили шанувальники, сиплячи різноманітними питаннями.


    На фестивалі відбулася зустріч з авторами фентезі. До останнього трималася інтрига, хто ж буде серед отих авторів? Після початку заходу виявилося, що проходитиме він у жіночому колі. Запрошеними авторами фентезі виявилися: Ярина Каторож (переможниця «Коронації слова» у номінації «Фентезі»), Наталя Савчук (письменниця та науковець, чию книжку піарять як «українського Толкіна»), а також вже знані фантастки – Дара Корній та Тала Владимирова. Модерувала розмову Вікторія Ваколюк – редактор електронного журналу «Світ Фентезі».

    Розповідаючи про свої книжки, молода письменниця Ярина Каторож зазначила: «Книжка «Алхімія свободи» написана у віці 18-20 років, у ній багато магії, чарів, алхімії, максималізму. У цьому жанрі є надзвичайний простір для уявлення. Друга книга – «Стожар», - перша частина трилогії «Палімпсест» – означає книгу, де стирали інформацію, щоб записати нову. Книжки дорого коштували, легше було стерти текст і записати іншій, ніж купити нову. У ній багато історій, а сюжетні лінії про минуле, теперішнє та майбутнє перетинаються. «Моя перша книжка почала писатися, коли я побачила фільм «Тор». Я просто за освітою художник і коли бачу фільм, виникає ідея, виникає картинка, я бачу персонажів, їхнє внутрішнє життя, мотиви. І от мене надихнуло на те, що хочу бачити королівську сім’ю, схожу на ту, що є в фільмі, але головною героїнею буде дівчина. Вона тепла, життєрадісна, але трішки біла ворона. Одного дня вона рятує принца. За це він обіцяє їй подарунок, а вона обирає навчання у королівського лікаря. Там починаються проблеми, зокрема політичні. Читайте, кому цікаво».

    А ось Наталя Савчук автор циклу «Літописи Семисвіття» (наразі вийшов лише перший том у перевиданні) розповіла про свою книгу таке: «Я дуже любила фантастику. Читаючи величезні пласти фантастики і фентезі не українського, мені хотілося створити аутентичний світ, світ, якого не було. Щоб коли ви відкрили – там не було ельфів, героїв, яких всі знають. Щоб було зрозуміло, як працює магія. Я зрозуміла, що не можу побудувати його на основі патріархального міфу і взяла матріархальний міф. Але там не про дівчину, яка прийшла і всім надавала, там такого нема.
Перша книжка – перша крапка, вона починається і закінчується в цю саму хвилину. Є різні народи, люди останні, хто прийшли, вони вміють пити силу. Книжка змушує думати. Для тих, кому цікаво читати Толкіна, буде цікаво читати і її. Для мене важливо було створити світ, де не було автора, щоб читач йшов по ньому сам».


    Проте, головними героями фестивалю були косплеєри. Вони ходили по залу, підіймали настрій та залюбки фотографувалися з гостями. Найсміливіші могли піднятися на сцену та поборотися за цінні призи у кількох номінаціях. Деякі номери були дійсно цікавими завдяки постановці та гарним костюмам. Отож, косплей-дефіле за мотивами коміксів на головній сцені "KyivComicCon-2017".

    Косплей-дефіле за мотивами фільмів на головній сцені "KyivComicCon-2017".

    Завершуємо першу частину огляду "KyivComicCon-2017" ще кількома фотографіями косплеєрів, людьми, які дійсно змогли увійти в образ і створити цей фестиваль саме таким, яким він був.

    У другій частині звіту з "КиївКомікКон" читайте про новинки та анонси у світі українських коміксів.