Статті‎ > ‎

Погані поради добрим письменникам



Святослав Чирук


Погані поради добрим письменникам


   

 Останнім часом багато людей (назвемо їх критики, хоча це не зовсім вдала назва, бо серед тих, хто дає поради є і самі письменники) дають рекомендації письменникам-початківцям, у тому числі – фантастам, щодо того як їм треба займатися творчістю. Частина з цих порад збігається. Серед них наступні:

  •       Читати побільше класики (української);
  •          Позбавлятися штампів, особливо – кіношних, голлівудських (при цьому до «штампів» іноді навіть заносять іноземні імена).

Але чи справді ці поради корисні?

Класика

Почнемо з класики. Не знаю як ви, а я уроки української літератури не любив (хоча чесно вчив). Не тому що не патріот – просто нецікаво. Переважна більшість творів кажучи сленгом «просто відстій». Вони нудні і не йдуть у жодне порівнянні із зарубіжними літературними творами того ж періоду. Коротше кажучи – за нашу класику соромно і образливо що вона така, але вона така як є і її не змінити. Лише невеличка кількість творів дійсно варта уваги. То невже саме це нам потрібно перечитувати для того, щоби підійняти сучасну українську літературу, частину якої складає, у тому числі, й фантастика? Зауважу, що сучасна українська проза залишається в ситуації не набагато кращій аніж класика. Після цих слів я очікую сплеск патріотичної критики на свою адресу, але хочу звернути вашу увагу на те, що цієї думки дотримуюсь не тільки я. Схожі слова (хоча, звичайно, і не сленгом) в плані української класики ви можете прочитати і у відомого українського вченого-енциклопедиста, філософа та літературознавця – Дмитра Чижевського. Ось, наприклад, як літературознавець характеризував українську літературу часів класицизму:

«На Україні цей стиль з’явився в своєрідній формі. <…> самий новий, „клясичний“ стиль не знайшов для себе такого широкого поля, як на Заході або в деяких слов’янських народів. Український клясицизм був слабкий та мало виразний».

Добре «проїхався» по українському класицизму Д. Чижевський також і в цьому пасажі:

«Денаціоналізація ще не була широка, але охопила якраз кола, що на ті часи мусили бути провідниками в культурному житті: шляхту та вищі сфери духовенства. Українська нація стала „неповною“. Так само неповна була й література. На чолі розроблених у ній ґатунків стояла героїчно-комічна поема, комічна опера, травестована ода. Поважними ґатунками були лише оповідання та байка. До високого жанру, типового для клясицизму, належать, власне, лише переспіви псалмів Гулака-Артемовського (але уся діяльність його „запізнена“ та проходила вже за часів, коли усюди починала панувати ідеологія романтики). Навіть сатири, цього поважного ґатунку, до якого легко було перейти від травестій, не було! Бракувало добрих спроб серйозної оди, епосу, трагедії!»

Набагато прихильніше літературознавець поставився до українського романтизму, про який казав, що той наклав «відбиток на весь дальший літературний розвій та широко увійшов в народну свідомість». Тим не менш, і про нього автор зауважував, що він був «порівняно нешироким». Навіть до цього жанру, який можна вважати розквітом української класики, Д.Чижевський зауважував:

«Перші українські романтики були втрачені для української літератури, між ними такий геніяльний письменник, як Гоголь, бо вони писали російською мовою. Надзвичайно нечисленна література українською мовою, що існувала до 1825 р. та належала до травестійних ґатунків, не могла викликати у захоплених ідеологією романтики молодих письменників великого бажання саме її наслідувати. Почасти не без підстав вони почували в цій літературі „глузування“ з народу, народної поезії та й української мови».

Достатньо неповноцінний український реалізм, який так і не зміг відійти від зображення соціальних проблем до психологізму, який на той час вже домінував у світовій прозі, Д. Чижевський звинувачував також у тому, що він «законсервував» розвиток української мови в межах однієї соціальної верстви, а саме – селянства. Спроби Нечуя-Левицького описувати міщанство та інтелігенцію Д. Чижевський буквально «розмазав»:

«<…> неможливість давати яскраві і правдиві образи неселянського життя з допомогою виключно селянської мови виявляється надзвичайно яскраво. І міські інтелігенти, і попівські родини, і навіть родини професорів та студентів Левицького не мають ані слів, ані виразів для своїх думок (якщо вони ті думки мають). У кожнім разі для виразу думок двох професорів, з яких одного змальовано як цілковитого дурня (все ж таких професорів у київській Академії не бувало), другий професор філософії — пізніше в Москві — вчитель Вол. Соловйова П. Юркевич теж для своїх національних думок і сумнівів не має жодних ясних виразів. Молодий національно та політично настроєний студент теж зображений виключно зовнішніми барвами. Так само лише повсякденні розмови ведуть між собою інтелігенти в Кишиневі («Над Чорним морем»), лише один грек змальований як людина, що ніби думає».

До слова сказати, Д.Чижевський українських класиків не тільки критикував, іноді вони навіть удостоювались похвал, як, наприклад, Леся Українка. Невдачам українських письменників він переважно знаходив логічні виправдання. Тим не менше, він не боявся гладити їх «проти шерсті», даючи справедливу оцінку їхньому місцю у сучасному їм світовому літературному процесі. Непогано було б якби і в деяких українських школах вітчизняну літературу не надто оспівували, а подавали б з урахуванням зауважень Д.Чижевського. Та й сучасним українським критикам, які відсилають молодих письменників читати українську класику варто було б зробити те ж саме. Для чого сучасним авторам читати (а тут читати розуміється в сенсі – вчитися літературній майстерності) українську класику, якщо вона НІКОЛИ НЕ БУЛА взірцем найкращої літературної традиції?! Для того, щоби повторювати їх помилки та відставати від СУЧАСНОГО літературного процесу?! На мій погляд, сучасним авторам її варто знати лише для розширення кругозору, але жодним чином не для того, щоби чомусь вчитися у цих авторів. Якщо хочете чомусь повчитися у класиків, будь ласка – для вас є творчість Вашингтона Ірвінга, Марка Твена, Чарльза Діккенса, Артура Конандойля, Ф.М. Достоєвького та багатьох інших авторів визнаних цілим світом. Але не варто захоплюватися – вони жили в інший час, коли люди сприймали світ і, відповідно, описували його зовсім не так як сьогодні. Це може допомогти вам хіба що тоді, коли ви хочете зробити добру стилізацію. Якщо ж хочете чомусь повчитися – читайте сучасних авторів, і бажано – закордонних, бо з наших мало кого можна рекомендувати.

Шаблони і штами

Ці речі критики не люблять більше за все. Але чи справедливе подібне ставлення? Всі радять писати нешаблонно, але не звертають увагу на те, що весь феномен т.зв. pulp fiction, якої сьогодні найбільше не вистачає українській літературі, до якої беззаперечно можна віднести й фантастику, яка завжди прагнула бути популярною, базується на шаблонах і штампах. Закликати до їх невикористання це все одно що закликати збирати автомобіль без креслень. Можливо і зберете, але якщо у вас залишаться зайві де тальки, подивимось як далеко він зможе поїхати і чи поїде взагалі? Шаблони, у тому числі кінематографічні, не впали зі стелі. Їх ретельно підбирали протягом багатьох років, з урахуванням помилок, орієнтуючись на реакцію читачів / глядачів, яка чіпляла їх глибинні почуття. Популярна література – це ремесло, а штампи – його абетка. Знати їх НЕОБХІДНО. Саме відточуванням таких штампів займаються на американських семінарах із т.зв. Creative writing, абсолютно не розповсюджених в Україні. Приблизно цим же займаються і в Московському літературному інституті. Чи буде хтось сперечатися із тим, що американська та російська літератури популярні? Гадаю, що при здоровому глузді – ні.

Ось як писав про штампи (у даному випадку – журналістські) в одному зі своїх романів  американський письменник Пол Вілсон: «В журналістиці, особливо в таблоїдах, вони слугують певній цілі. Читачі розуміють їх, чекають на них і, напевно, почувають себе обділеними, якщо кілька разів не натикаються на них». Штампи – це каркас, який допомагає вам звертати увагу на потрібні речі. Особливо тоді, коли ви тільки ВЧИТЕСЬ писати. Особливо – якщо ви вчитесь писати ВЕЛИКІ тексти. Стівен Кінг у своїх порадах для письменників зізнавався, що сам він пише романи як йому заманеться, але наполягає на тому, що досвід відвідування курсів Creative writing є дуже позитивним для навчання. Анджей Сапковський у своїх порадах про те, як писати фентезі письменникам-початківцям, характеризуючи польську фентезі 90-х років, зазначав, що її невдачі, в тому числі, були викликані відсутністю власного канону (шаблону), як це було, наприклад, із англосаксонською фентезі. Зі слів російського фантаста Юрія Нікітіна можна зрозуміти що від використання чи невикористання автором літературних шаблонів залежить його популярність, а відповідно – наклади та гонорари. У цьому кожен може пересвідчитися сам, потрібно лишень подивитися наклади ваших улюблених авторів (звісно, якщо ви любите популярну літературу, а не який-небудь арт-хаус).

Порушувати штампи далеко не так легко як може комусь здаватися. Так, звичайно, ви можете це зробити, але де гарантія того, що ваш твір після цього захочуть читати? Ламати штампи треба так, щоби не втрачати аудиторію, а навпаки – її примножувати. Багато хто критикує стилістику творів Джорджа Мартіна, яка декому здається недолугою, але ніхто не може посперечатися із тим, що в його «Пісні льоду та полум’я» цікавий сюжет. Це зайвий раз підтверджує і популярність серіалу «Гра престолів», відзнятого за цим циклом романів.  Всі можуть зауважити, що частиною цієї популярності – це нестандартні повороту сюжету. Але чи всі замислювалися над тим, що Джордж Мартін багато років пропрацював на кіностудії, знімаючи за шаблонами ток-шоу. Під час цієї БАГАТОРІЧНОЇ практики і вивчення рейтингів передач, він зрозумів, що глядачів цікавить не стільки повторення сюжету, скільки ЗДИВУВАННЯ. Та вирішив робити на це ставку. Так, він зламав шаблон. Але для цього він пройшов тривалу підготовку, ретельно його вивчивши. І тепер, переглядаючи фільми за його сюжетами, та, можливо, бажаючи написати щось подібне, чи не вважаєте ви, що йдете на повідку в кіношного штампу? Зламаний штамп і сам став штампом. Чи було з іншими інакше?

Висновки

Дуже прості. Хочете писати популярну та якісну фантастику, не слухайте критиків – читайте те, що вам подобається і що ви справді хочете наслідувати та не бійтеся того, що вас можуть звинуватити у штампах. Потрібно ж на чомусь вчитися. А як навчитеся, можна їх і через коліно, якщо впевнені. Тільки так можна створювати по-справжньому якісну та сучасну українську популярну літературу, до якої б дуже хотілося зарахувати і українську фантастику.