Чи робить читання наукової фантастики нас тупими?

    Жанр фантастики часто таврують як «низьку» прозу, ігнорують літературні критики, приховано (або не дуже) посміюючись із фенів і закидаючи їм, що вони начебто «не доросли» до «серйозних» книжок. На такому благодатному чорноземі  прекрасно сходять наукові дослідження, як ось те, що провели американці Гавалер та Джонсон, і про яке нещодавно писало «Читомо».

Вчені (один із яких з кафедри англійської мови, інший – когнітивний психолог) довели, що науково-фантастичні тексти гірше сприймаються читачами, викликають менше емпатії, їхніх персонажів важче зрозуміти, а читачі ще й докладають менше зусиль, щоби вдумуватися в текст.

Дослідження провели таким чином: зібрали групу людей і дали їм читати різні тексти обсягом 800 слів. Частина досліджуваних читала художній текст, частина – науково-фантастичний. Особливість експерименту в тому, що тексти були ідентичними, і «маніпулювання» рівнем фантастичності досягалося заміною кількох слів, наприклад, «дверей» на «шлюз», «людей» на «андроїдів» тощо. Тексти написав один із авторів статті (той, що філолог). До речі, у своєму блозі він зазначає, що мав кілька публікацій художніх творів, але ці тексти в жодному разі не подавав би на конкурси. Із описаного експерименту випливають як мінімум дві великі групи зауважень. Одна стосується репрезентативності інша – експериментального плану.

Почнемо з першої. Чи можна назвати НФ коротенький текст, жанр якого змінюються за допомогою автозаміни кількох слів? За великим рахунком так, але розповсюджувати результати дослідження на все НФ не варто. НФ – це не тільки антураж (у блозі автор наводить ознаки НФ: дія відбувається майбутньому, є рОботи, нові технології, космічні масштаби тощо). НФ – це, перш за все, фантастичне припущення, через призму якого письменник вибудовує оригінальний світ. Ті тексти, які пропонувалися досліджуваним, не мають великої художньої цінності (про це зазначає сам автор), сюжету (їх скоріше можна назвати замальовками, а пересвідчитися у цьому може кожен – вони є в мережі), розкритих персонажів тощо. Ще раз підкреслю, що автор судив про цінність НФ і літ.реалізму на основі одного тексту, який сам і написав.

У цій ситуації треба було робити інакше: обрати для експерименту твори визнаних письменників порівняно однакового обсягу та проблематики. І оцінювати ставлення досліджуваних до жанру не по одному оповіданню, а по сукупній оцінці кількох текстів. Для відбору творів дослідники могли або сформувати групу експертів, або зробити це самим, орієнтуючись на відгуки та літературні премії. Отже, можна констатувати, що репрезентативність дослідження низька, бо результати не можна розповсюдити на всю НФ, як було заявлено у статті (тому її висновки викликають недовіру).

Стосовно експериментального плану також є питання. Дослідження проводилося на стику літератури та психології, і в останній є поняття «побічної варіативності». Вимірюючи залежну змінну, вчений має передбачити, які сторонні фактори можуть «забруднити» об’єктивність результату і максимально проконтролювати, щоб такого не сталося. У випадку цього дослідження, описано результат, що група, яка читала НФ, менше співпереживала персонажам. А ми точно впевнені, що в цю групу не потрапили люди з погано розвиненою здібністю до співпереживання? Для цього варто було поміряти емпатію в обох групах (є спеціальні психологічні методики), і статистично довести, що люди там і там не відрізняються. На додачу непогано було б перевірити вербальний інтелект з тих самих причин. Ці дії не обов’язкові, але хоча б доводять, що група читачів НФ не відрізнялася від читачів реалізму за рівнем розуміння текстів.

Ще один спірний момент стосується обраних опитувальників. Люди читали текст, де герой заходить або до кав’ярні з іншими людьми, або до космокав’ярні з андроїдами та прибульцями.  Після чого досліджувані мали відповісти на питання: «Чи легко вам було асоціюватися з героєм?», «Чи легко уявити, про що думали інші персонажі?» тощо. І, звичайно, на основі того, що досліджуваним було складніше представити себе на місці героя в оточенні роботів і альфацентаврійців робився висновок, що НФ викликає менше занурення в текст, а значить гірша. Хоча в літературі безліч прикладів, коли й фантастичних героїв чудово розумієш, й у світ без проблем занурюєшся – адже фантасти, як і інші письменники, пишуть про почуття, відносини, соціальні проблеми, і коли вони роблять це вправно – жанр твору відходить на другий план. На противагу цьому, в експерименті використовувалася аж надто коротенька та невиразна замальовка, тому й оцінки читачів очікувані.

Та й зрештою, чи проблема «поганого читання» стосується тільки НФ, чи й інших текстів, що описують реалії, віддалені від повсякденності читачів? Якщо, скажімо, замість «андроїдів» були «орки», це б сприяло «поганому читанню» і тому, що фентезі – теж «низький жанр»? А якщо б там були ацтеки або самураї з їхніми реаліями? Та й загалом, якщо в умовну фантастику «в’їзджати» складніше, ніж в умовний реалізм, це дає мало інформації про художню цінність твору. Ну, і наостанок є питання стосовно математичної обробки результатів, в блозі автора та в анотації про це ні слова, хоча те, який критерій обирався, і як ним рахували – не менш важливо для розуміння адекватності результатів, ніж правильність побудови дослідження.

Зрештою, один із авторів пише, що провів це дослідження «в пику» іншому, експерименту 2013 року, де вчені доводять, що читання «Literary Fiction» навпаки, посилює занурення в текст. До речі, в тому дослідженні автори залучали тексти, що мають літературні відзнаки, або високі рейтинги на «Амазоні», як і мало б бути у нормальному експерименті (повна стаття є в Інтернеті: «Reading Literary Fiction Improves Theory of Mind»). Отже, бажаючи довести, що ці результати – маячня Гавалер із Джонсоном зачепилися за неоднозначність терміну «Literary Fiction», сконцентрувалися на вивченні НФ, і дійшли того висновку, якого хотіли – що «Science Fiction Makes You Stupid» (це була цитата). Тільки своє дослідження вони зробили на непереконливому матеріалі, й їхній висновок виглядає дуже сумнівним. Найбільш сумне в цій історії те, що висновок цього дослідження - «НФ робить вас тупим»  - перепостило видання «The Guardian», і звідти він розповсюдився Інтернетом, дійшовши й до нашого «Читомо». А ось результати статті 2013 року так і лишилися поза увагою суспільства.