Дуґлас Адамс

Життя, Всесвіт та все інше

(уривок)

Дива Всесвіту. Собор Notre Arthur Dent

переклад Олексій Антомонов

То був Собор Ненависті.

Продукт запаленої уяви, не просто хворої, а тяжко хворої, тієї, що вже при смерті.

Він був величезним. І відчайдушно-потворним.

Усередині стояла Статуя.

Згодом ми до неї повернемося.

Гігантська, незбагненно-гігантська зала виглядала, немов видовбана у бебехах гори, і це враження, треба зазначити, відповідало дійсності. Раптово Артурові, який закляк, роззявивши рота,  здалося, що вся будівля запаморочливо обертається навкіл.

Зала була чорна.

Деінде чорний поступався іншим кольорам, тільки щоб підкреслити особливо хворобливі деталі. Кольори ті належали до оковилупленої гами – від ультра-фігового до інфра-галимого, включаючи ціанідну блакить, аморально-рожевий, спалену умбру, блідо-какашковий, гарячо-блювотний і сумерково-брутальний в асортименті.

Цими огидними кольорами були пофарбовані усі скульптурні надмірності, зокрема гаргулії, порівняно з якими химерні потвори Нотр-Даму виглядали хатніми тваринами.

Гаргульї зі стін, з колон, із висячих контрфорсів, з хорів – витріщалися на Статую, до якої ми ось-ось підійдемо.

Якщо химери Нотр-Даму відкинули б хвоста, побачивши цих гаргулій, то з того, з яким жахом останні дивилися на Статую, можна припустити, що вони ті хвости ладні собі перегризти, аби здриснути подалі.

Стіни Собору були обкладені меморіальними табличками з іменами тих, хто загинув від рук та ніг Артура Дента.

Деякі імена були підкреслені й помічені зірочками. Так, наприклад, ім’я корови, яку стратили, щоб приготувати Артурові Денту біфштекс, зафіксували прописними літерами; разом з тим ім’я риби, яку Артур власноруч виловив, а потім, скуштувавши, вирішив, що вона йому не подобається і викинув у смітник, було підкреслено двома жирними лініями, трьома зірочками, а також зображенням кинджала, з якого капає кров, – задля сильнішого ляку.

Найбільше гнітило те – крім Статуї, звичайно, до якої ми помаленьку наближаємося – що всі люди і тварини були насправді однією особою.

Цілком зрозуміло, що та особа – справедливо чи ні – дуже засмучена й роздратована.

Гірше того, вона досягла рівня роздратування, досі небаченого у Всесвіті. Воно набуло епічного масштабу, перетворилося на усепоглинаючу геєну гніву, яка заповнила собою простір-час з краю до краю.

Остаточний вихід роздратування сповна віднайшло у Статуї, що стояла по центру монументальної ненависті, й це була статуя Артура Дента без прикрас. П’ятдесяти футів заввишки, на ній не лишилося клаптика, на якому не була б нашкрябана лайка, образа чи матюк – щоби примусити об’єкт відчути себе мізерним. Від маленького прищика на носі до мішкуватого крою халата – скульптор не пропустив жодної деталі у зовнішності Артура Дента, яку б не висміяв чи не відшмагав.

Артур був зображений монстром, злом, ненажерним буйним кривавим людожером, який марнує життя, спустошуючи невинний Всесвіт, уособлений одним-єдиним персонажем.